Ехать или не ехать?

Напередодні вирішального для України матчу у групі від цього запитання нікуди не подітися.

З одного боку — ми усі вболіваємо за нашу команду, з іншого — важко уявити собі виступ української команди на кубку світу у Росії, яка знаходиться і Україною у стані «хитрої війни».

Багато хто критикує наших футболістів, які кажуть, що готові їхати до Росії. А що вони мають казати? Як би нам цього не хотілося — але ці хлопці є громадянами України, де народилися та виросли. Це футболісти винні, що наша зверхники двадцять років не могли визначитися куди йти? Це футболісти винні, що ми понад двадцять років обираємо до влади «легітимних скотиняк»? Це футболісти винні, що уся наша культура і освіта є зіпсованим варіантом російської, а усі «професійні патріоти» за невеликим виключенням розмовляють між собою російською і готові служити будь-якій владі? Це футболісти винні що вся наша найвища влада спілкується між собою «па-русскі»? Що ця влада за чотири роки на спромоглася назвати війну війною?

Я виріс у часи, коли сама лише публічна згадка про самостійну Україну означала для людини щонайменше втрату кар’єри, а то й втрату свободи. Коли за піднятий синьо-жовтий прапор одразу саджали до тюрми, а наші кращі футболісти грали за «Совєцкій саюз». Я навіть у мріях не уявляв тоді собі національну збірну України з футболу під нашим національним прапором. Гімн «Ще не вмерла...» у виконанні стадіону виглядав тоді більшою фантастикою, ніж подорож на Марс...

І тому я щасливий лише з самого факту існування нашої національної команди. І кожен її виступ для мене — велике свято. А що грають вони на завжди добре, тренують їх не завжди ті і не завжди так, і таке інше, то у нас так усюди! Те у нас все добре? Де у нас на провідних місцях ті, кого ми хочемо? Футбол — це віддзеркалення життя. Яке життя — такий і футбол. На тлі усіх інших наші футболісти і тренери далеко не гірші, хоча і заслуговують на критику, як без неї?

І тому я піду сьогодні на футбол, співатиму Гімн і вболіватиму за Україну!

А про те, чи їхати, чи ні — будемо говорити після перемоги! Або не будемо...

Микола НЕСЕНЮК