Наставник «Динамо U-19» Игорь Костюк подвел итоги первой части сезона для своей команды.
— Тем, как складывалась первая часть сезона, выступлением подопечных, в целом, мы довольны, особенно в конце года. После последнего матча поблагодарили ребят за сезон, за то, что они выполнили то, о чем мы говорили на протяжении этого времени, с тех пор, как они закончили академию. К концу осенней части сезона было видно, что у них уже есть понимание того, что они делают на футбольном поле. Появилось другое мышление: ребята осознают, что нужно проявлять максимальную самоотдачу в каждом эпизоде, в каждой игре, на каждой тренировке. Это не может не радовать.
Естественно, дали футболистам «домашнее задание». У них будет пару недель отдыха, а потом они приступят к выполнению самостоятельной работы, которую расписал тренер по физподготовке. Чтобы, отправившись на сборы в январе, мы уже не тратили времени на это. То есть, необходимый фундамент они будут частично закладывать самостоятельно. Проверим их профессионализм и то, как каждый из них относится к своему делу. Все-таки, детский футбол уже закончился.
— Какие у вас планы на сборы? Планируется турнир в Китае?
— Пока только планируется, точной информации еще нет. Собираемся в середине январе, пройдем медосмотр и будем работать в Киеве вплоть до турнира. Если получится поехать в Китай — будет хорошо, если нет, то продолжим готовиться в Киеве. Будем искать спарринги, играть контрольные матчи, тренировать наши взаимодействия, нарабатывать тактические моменты. Чемпионат возобновляется 3 марта.
— Сейчас под вашим руководством играет большинство ребят 2000-го года рождения, которые летом выпустились из клубной академии. Что самое сложное в работе с ними? Какие компоненты у них получаются хорошо, а над чем еще нужно работать?
— Самое сложное для них — то, что они из академии в юношескую команду пришли все вместе, группой 16-17 человек, таким образом, попав в тепличные условия. Нет жажды, желания бороться, завоевывать себе место в составе. Раньше приходили два-три человека и бились за место в составе, пытались завоевать его у старших. Сегодня у ребят другая психология, и мы с этим боремся. В плане самоотдачи и конкуренции их мышление немножко отстает. Не сыграл один матч в составе, второй, третий — вместо того, чтобы максимально прилагать усилия в тренировочном процессе, доказывать, что должен играть ты, а не кто-то другой, у них сразу начинается: «Все, я здесь больше не нужен, буду менять клуб, буду уходить». То есть, нет духа победителя. Вот с этим есть определенные проблемы.
— Если не учитывать матч в Мариуполе, пока в чемпионате вы идете вторыми в турнирной таблице, отставая на два очка от «Шахтера». Как оцениваете это положение?
— У нас первостепенная задача — воспитывать футболистов, прививать им динамовский дух, потому что они лучшие и должны это проявлять. Самое главное — подготовить футболистов для U-21 и для первой команды. Понятно, что конкуренция с «Шахтером» всегда была, хорошо, что есть такие команды. Да, сейчас мы отстаем на два очка, но еще есть личная встреча с «Шахтером». Не может не радовать, что к концу года ребята уже стали понимать, что нужно делать на футбольном поле, с каким желанием нужно выходить на игру. Самое главное — то, что мы моделируем в тренировочном процессе —комбинации, голы, оборонительные действия — ребята воплощают в игре и сами получают от этого удовольствие. Стали меньше пропускать голов — это не может не радовать.
— Команда в 13-ти матчах потерпела лишь одно поражение (в гостях против «Черноморца») и один раз сыграла вничью (на выезде против «Скалы»). С чем связаны эти потери очков? Какая из них была более обидной?
— В этих двух играх мы полностью владели преимуществом. Я уже говорил о том, что все еще присутствует юношеская нестабильность. Кроме этого, были проблемы в обороне, когда наши защитники не были готовы к потере мяча. Как раз в матче против «Черноморца» это и произошло: соперники провели несколько атак — и в каждой из них мы пропускали мячи. Но ближе к концу года появилась стабильность, понятие того, что нужно делать, мы начали исправлять ошибки. В матче против «Скалы» также доминировали на поле, но пропустили мяч со стандарта. Мы могли победить, причем с крупным счетом, но так сложилось, что сыграли вничью 1:1.
— У юношеской команды «Динамо» впечатляющая разница забитых и пропущенных мячей — 43:11. Вы довольны таким показателем?
— Нужно еще меньше пропускать. Например, в матче против «Черноморца» пропустили три мяча, а также еще в некоторых играх. Не хватало стабильности состава, ведь приходили и играли старшие футболисты из молодежной команды. Так что мы не всегда могли использовать оптимальный состав, наигрывали его уже в дальнейшем. Когда у ребят появилось больше игровой практики, появилась стабильность в игре, начали меньше пропускать и исправлять ошибки. Повторюсь, мы работаем над оборонительными действиями.
— Сейчас лучший бомбардир команды — нападающий Евгений Исаенко, на его счету 10 мячей. Как оцените эффективность этого футболиста? Он справляется со своими обязанностями?
— Конечно, нет. Женя должен был забивать 20-25 мячей, у него есть для этого моменты. Не может не радовать то, что он начинает прислушиваться к тому, что мы говорим: находиться в определенном месте, правильно располагаться. Последняя игра тому подтверждение — когда он прессинговал вратаря, голкипер ошибся, и тот гол, который он забил, — полностью его заслуга. И у него таких мячей было много. Прогресс виден, не зря он находится в лидерах. Но, повторюсь, Женя должен был забить не 10 мячей, а 20 минимум.
— На втором месте — Владислав Наумец с шестью мячами, он также прогрессирует?
— Влад в силу того, что играли футболисты дубля, не всегда имел игровую практику. В конце сезона уже начал стабильно играть и показывать приблизительно тот уровень, который мы хотим от него видеть. Я считаю, это связано со стабильной игровой практикой. Это игрок 1999 года рождения, поэтому он, как никто другой, должен быть лидером в этой команде, у него есть для этого все качества и потенциал. Его нужно реализовать за счет желания, самоотдачи — и все будет хорошо.
— Многие игроки вашей команды забили по 2-3 мяча, то есть, атаковать и забивать может любой футболист, в том числе защитники, которые подключаются к стандартным положениям?
— Конечно, мы играем в такой футбол, в котором на острие атаки могут оказаться и защитники, и вообще, любой игрок. Мы требуем от ребят: кто ближе к зоне атаки, тот и должен закрывать зону. Поэтому мячи забивают все.
— В Юношеской лиге УЕФА наша команда не смогла пройти миланский «Интер». Ничья 2:2 в первом матче на выезде давала повод для оптимизма, но почему в домашней игре не удалось развить преимущество?
— На мой взгляд, «Интер» — одна из самых сильных команд, с которыми у нас был опыт встреч, они показывают хороший футбол. В Киеве мы хорошо начали игру, агрессивно на всех участках поля, быстро перестраивались, был виден настрой ребят. Но пропустили два мяча после стандартных положений вследствие индивидуальных ошибок наших игроков. К сожалению, не смогли создать достаточного количества моментов для взятия ворот соперника. Итальянцы хорошо оборонялись. От старших ребят мы ждали большего в эмоциональном и игровом планах. Проиграли достойному сопернику. В таких играх нужно проявлять характер...
— Наверное, этот матч был самым неприятным за первую часть сезона?
— Да. Если бы мы этим составом играли больше матчей, было бы лучше. А так, мы использовали его всего в двух матчах. Итальянцы же играли против нас тем же составом, что и все матчи чемпионата Италии. У нас игроки 2000 года только пришли из академии, еще не до конца понимали требования, у футболистов из молодежной команды был в разгаре сезон, и у нас не получилось подвести всех к общему знаменателю. Если в Италии эмоциональный фон зашкаливал, мы хорошо провели матч в плане самоотдачи, желания, выполнения установки, то в Киеве концентрации нам немного не хватило.
— В этом сезоне в молодежную команду привлекается много ваших подопечных. Какая, по вашему мнению, перспектива этих ребят в команде Юрия Мороза?
— Для этого мы и работаем. Перспектива хорошая у всех игроков, которые проходят нашу школу. На данный момент мы видим то, что Хацкевич и руководство клуба приняли решение, что будем идти по пути развития своих молодых футболистов. Если раньше в U-21 игроки находились по два-четыре года, то сейчас выбрали такой план развития, что футболисты проводят один, максимум полтора года в U-19, год — в U-21. Если футболист не прогрессирует, не попадает в первую команду, его или отдают в аренду, или расстаются.
— Какое ваше мнение о нынешних выпускниках клубной академии 2001 года рождения? В весенней части сезона будете привлекать их к поединкам и тренировкам своей команды?
— Мы уже привлекали. Когда начали сборы, несколько человек с нами тренировались. Понятно, у них есть свой чемпионат, им еще нужно поиграть в академии, окрепнуть. Да и игрокам 2000-го года рождения тоже нужно давать шанс. Если мы будем привлекать игроков 2001-го г.р., то, получается, не дадим возможность нынешним футболистам получить игровую практику и раскрыть свой потенциал. С игроками 2001 года мы работаем, следим за ними. Когда начнутся сборы, думаю, с нами будет тренироваться достаточное количество выпускников. Может, уже в весенней части чемпионата кто-то будет и играть за нас.
— Сейчас время отпуска, как его проводите? Как будете отмечать Новый год и Рождество?
— У меня произошло радостное событие — родилась дочь, поэтому сейчас все свое время посвящаю семье. А своим игрокам в канун новогодних праздников хочу пожелать, чтобы они взрослели, набирались опыта, с пониманием и ответственностью ко всему относились. Что нужно делать, они знают, мы об этом говорим. Также всех болельщиков хочу поздравить с Новым годом и пожелать их семьям здоровья, успехов, любви и обязательно верить в чудеса.
Агонія Суркіса: Як «батько українського футболу» втрачає вплив
15:30, 17 ноября
4
25
Час Суркіса спливає - фото 1
Час Суркіса спливає / ФФУ
Спортивний журналіст Іван Вербицький констатує падіння могутнього колосу – футбольного олігарха Григорія Суркіса, якого знесли з п’єдесталу більш молоді та зубаті.
Всяка епоха рано чи пізно завершується. Навіть якщо то епоха Григорія Суркіса, котрий сколотив свою олігархічно-футбольну імперію за сприяння двох перших президентів України і, маючи сильне лоббі в ФІФА та УЄФА, виглядав персоною майже безсмертною.
Часи злету - фото 90970
Часи злету / Брати Суркіси радо вітають футбольні успіхи президента Кучми
Навіть всесильні «донецькі» потопити Григорія Михайловича не змогли. Прагнули, навіть заручилися підтримкою колишніх людей Суркіса, але не змогли. Вартувало тодішньому президентові УЄФА Мішелю Платіні покивали пальчиком, а нині екс-очільникові ФІФА Зеппові Блаттеру грізно подивитися, як «козирні хлопчики, донецькі мальчікі» на чолі з Борисом Колесниковим відступили. Правда, зійшлися на тому, що зосередяться на дерибані підготовчого бюджету Євро-2012. Після українсько-польського чемпіонату Європи Суркіс пішов із Федерації футболу України сам, однак його позиції у футболі залишалися непохитними. Посада віце-президента УЄФА зобов’язувала.
Суркіс вирішує питання напередодні Євро-2012 - фото 90967
Суркіс вирішує питання напередодні Євро-2012 / kharkov.dozor.ua
Коли навесні 2015-го замість ставленика «донецьких» Анатолія Конькова новим президентом ФФУ став дніпровський бізнесмен Андрій Павелко, виглядало, що Суркіс повернув собі всю повноту футбольної влади в Україні. Виглядало, бо президентську кампанію Павелкові готували люди Суркіса на чолі з сумнозвісним автором медведчуківських темників Сергієм Васильєвим. Тоді вони виступили єдиним фронтом проти альтернативного кандидата – дніпропетровського олігарха Ігоря Коломойського.
Тітушки та йовбаки - хто керує українським футболом
Однак на ділі вийшло, що Павелко виявився не таким простим, яким його малювали. З кадрової точки зору Павелко начебто нічого й не змінював. Більше того, на ключові віце-президентські посади обійняли люди, яких вважали причетними до Суркіса та його покровителя Медведчука. Мова найперше про старого футбольного номенклатурника Олександра Бандурка, а також про номенклатурника нового – Вадима Костюченка, котрий на зламі тисячоліть позиціонував себе як фанат київського «Динамо», а потім за допомогою штучної медведчуківської структури «Молодіжний футбольний союз» намагався фанатський рух зруйнувати. У часи Революції гідності Костюченка звинувачували в тому, що він організовував «тітушок» на Антимайдан.
Павелко сам собі Суркіс - фото 90968
Павелко сам собі Суркіс / ФФУ
Зрештою, час показав, що люди Суркіса теж виявилися не зовсім тими, ким виглядали ще навесні 2015-го. Переорієнтувавшись у правильному напрямі, нині Бандурко і Костюченко є важливими гвинтиками у механізмі Павелка. А Григорію Суркісові у цьому механізмі місця немає взагалі. Чимало факторів вказують на те, що чинній футбольній владі вдалося досягти компромісу з головним конкурентом Суркіса – донецьким олігархом і власником «Шахтаря» Рінатом Ахметовим, натомість Григорій Михайлович на тлі Ріната Леонідовича, якого немає в публічному просторі, але який простежується під багатьма рішеннями ФФУ, нині виглядає відвертим аутсайдером.
Тренер національної збірної України з футболу Андрій Шевченко обрав підкреслено донецький вектор комплектації, при цьому ФФУ до вже натуралізованого бразильця Марлоса найближчим часом посприяє в наданні паспорта іншому бразильцеві з «Шахтаря» - Ісмаїлі.
Втім, найдошкульнішого стусана брати Суркіси завдали собі власноручно. Тим, що вперлися і не пустили жодну з динамівських команд на виїзні матчі чемпіонатів України різних вікових груп до Маріуполя. Мовляв, така популярна й проукраїнська команда буде у прифронтовому місті великим подразником, а тому виникає побоювання за безпеку гравців. Дарма, що до «Динамо» в Маріуполі спокійно і без пригод відіграли два західноукраїнських клуби – рівненський «Верес» і львівські «Карпати». Динамівські речники навіть після того продовжували наполягати на якійсь особливості клубу, який з легкого язика першого президента Леоніда Кравчука став «гербовою печаткою України».
Ностальгічне фото - фото 90969
Ностальгічне фото / ФФУ
Врешті, приплівши жалібливі листи занепокоєних батьків, чиї діти спокійно їздили до Маріуполя ще навесні, «Динамо» проявило принциповість і напрацювало на технічну поразку сповна. А ФФУ в її нинішньому вигляді завжди рада таке рішення ратифікувати. Брати Суркіси через кишенькові ЗМІ крили іншим козирем – позовом у Спортивний арбітражний суд до Лозанни, який, мовляв, має винести об’єктивний вердикт.
В принципі, досвід винесення комфортних для пана Суркіса вердиктів у Лозанні вже є. Достатньо згадати літо 2013-го і рішення по справі начебто договірного матчу чемпіонату України-2007/2008 «Металіст» - «Карпати». Розвиток подій навколо цього скандалу дивовижним чином співпадав з колізіями, до яких був причетний клуб «Металіст» і його тренер Мирон Маркевич.
Матч відбувся навесні 2008-го, але говорити про підкуп харківською стороною львівської почали навесні 2010-го, невдовзі після того, як Мирон Маркевич попри бажання тодішнього очільника ФФУ Григорія Суркіса і під тиском громадськості став головним тренером національної збірної України. Суркіс тоді без зайвих дипломатичних стримків заявив, що вважає це рішення помилковим. І через лічені тижні вийняв із шафи прихований скелет у вигляді відео, на якому футболіст «Карпат» Сергій Лащенков зізнається президентові львівського клубу Петрові Димінському в тому, що був одним із організаторів договірного матчу з «Металістом».
ФФУ закрутила провадження і спонукала Маркевича піти у відставку. Після того активна фаза розгляду справи вщухла майже на три роки. І спалахнула рішенням Лозанського арбітражу про дискваліфікацію «Металіста» в серпні 2013-го, акурат тоді, коли харків’яни під керівництвом Маркевича пройшли у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів грецький ПАОК і мали зіграти за вихід до групового турніру чемпіонської ліги з німецьким «Шальке». При цьому адвокати харків’ян на чолі з колишнім віце-президентом ФФУ Сергієм Стороженком навели безліч аргументів, що достатньої доказової бази для того, щоб називати поєдинок п’ятирічної давнини договірним у CAS не було.
Тоді виглядало, що впливовий Суркіс вкотре поставив свого давнього недруга Маркевича, який у 90-ті роки начебто провинився тим, що був одним з небагатьох українських наставників, котрий працюючи з «Карпатами», «Кривбасом» і запорізьким «Металургом», відмовлявся здавати «Динамо» матчі, на місце. Тож тепер інші недруги і пора ставити на місце їх?
Як Суркіси намагається врятувати свій мільярд
Не гарантія, далеко не гарантія. Особливо якщо врахувати, що Суркіс-старший поступово втрачає вплив не лише в українському, а й європейському футболі. Крісло під Григорієм Михайловичем захиталося ще тоді, коли після корупційних скандалів свої посади змушені були залишити Блаттер і Платіні. Крім того, 4 жовтня 2017 року Григорій Суркіс став фігурантом кримінальної справи. У Печерському суді Києва на Григорія Михайловича відкрили кримінальне провадження. Його підозрюють в підробці документів. В УЄФА зараз проводять перевірку – на основі чого Суркіс був переобраний в 2015-му році на другу каденцію. Колективних листів членів ФФУ або виконкому ФФУ на його висунення зараз не виявлено. А це – обов’язкова умова. У разі підтвердження фальсифікації документів, Суркіс-старший буде виключений зі структури УЄФА.
Порошенко зверхньо дивиться на дари - фото 90971
Порошенко зверхньо дивиться на дари / Прес-служба президента України
Натомість Андрій Павелко зараз на коні. Голова бюджетного комітету Верховної ради України у травні був обраний до складу дисциплінарного комітету ФІФА, а менш ніж через місяць став заступником юридичного комітету УЄФА.
З огляду на обставини погрози братів Суркісів виграти справу про маріупольський матч у Лозанні виглядають агонією. Про це свідчить навіть той факт, що за тиждень до того, як апеляційний комітет ФФУ мав затвердити остаточне рішення, Суркіс-молодший і його підлеглі спробували змінити риторику. На відміну від серпня, тепер кияни вже не були категоричними і натякнули, що готові до Маріуполя таки поїхати. «Переможець повинен визначитися в чесній боротьбі на футбольному полі», - згадали основи спортивних принципів динамівці. Однак нині вже представники «Маріуполя», відчуваючи солідну підтримку старшого брата з Донецька, на компроміс іти не забажали. І мали на це повне право.
Шахтар як жертва та взірець нав’язуваної любові
Цікаво, що на несподівані поступки у футбольних питаннях Ігор Суркіс пішов приблизно в той час, коли в пресі з’явилася інформація про те, що відбулася зустріч правої руки президента у питаннях бізнесу Ігоря Кононенка з Григорієм Суркісом. Сторони начебто домовилися, що у Григорія Михайловича залишиться тільки «Запоріжжяобленерго», а харківська, хмельницька, черкаська і миколаїська Обленерго відходять Кононенку.
Суркіси здають позиції, втрачають політичний, економічний і футбольний вплив. У них вже немає підґрунтя в особі Медведчука, котрий в сучасній Україні, хоч і лишається впливовою персоною, але вже не може вважатися повноцінним «сірим кардиналом». Фінансоване братами Суркісами київське «Динамо», звісно, не животіє, але навіть після продажу за 25 мільйонів євро в німецьку «Боруссію» з Дортмунда капітана команди Андрія Ярмоленка дозволити собі адекватні поставленим завданням трансфери не здатне.
В чемпіонаті України минуло лише 15 турів, а перевага «Шахтаря» у чемпіонській гонці вже відчутна – сім балів. Нещодавно кияни видали рекордну за часи виступів у незалежних першостях чотириматчеву серію без перемог. Якби не кризовий стан більшості інших українських клубів (точніше, всіх, крім «Шахтаря»), «Динамо» в його нинішньому вигляді скотилося б до рівня пересічного середняка. Однак виглядає, що Ігоря Суркіса це явище зараз турбує найменше. Для вигляду Ігор Михайлович продовжує вступати в словесні перепалки з тим же Маркевичем і навіть дозволяє собі назвати поважного тренера «старим маразматиком». Та все це – слова. Реальних кроків, які свідчили б про спроби реанімувати «Динамо», не видно.
Іван Вербицьий, спеціально для Без Табу