На Артема Кравця сподівалися ще минулої весни, коли юний футболіст вдало зіграв під час зимового турніру в Ізраїлі і в перших матчах чемпіонату. Невиправдані торік надії були перенесені на нинішню весну, яку Артем розпочав дуже впевнено, одразу заявивши про себе у драматичних матчах Кубка УЄФА проти іспанської «Валенсії».
- Хоча моя кар’єра лише починається, помітив певну закономірність. У мене завжди вдалими виходять перші місяці. Так було у динамівській академії, так було згодом у «Динамо-2». Грав у стартовому складі, багато забивав. Потім наставала пауза. Так само було минулої весни, коли Юрій Сьомій довіряв мені місце у складі. Після вдалого старту — пауза, під час якої я грав переважно за другу команду. Та ще захворів восени на ангіну, мав проблеми з гомілкою, пропустив багато тренувань. Аби виправити ситуацію, на зимових зборах в Іспанії був максимально зосередженим.
- На зборах у Іспанії, під час контрольних матчів, Юрій Сьомій награвав пару форвардів Мілевський-Бангура. Виходить, травма Ісмаеля відкрила тобі шлях до основного складу?
- Важко говорити щодо планів Юрія Сьоміна, але я справді у січні починав грати за умовний другий склад. Проте із кожним тренуванням додавав у швидкості, фізичній підготовці. Коли нападник почуває себе впевнено, він частіше бере гру на себе, не побоюючись помилитися. Після того, як Бангура ушкодив ногу і тренер випустив мене у першому складі, без жодних проблем влився до нього. Адже тренувалися ми всі разом, чудово розуміли один одного. Наприкінці збору я почав показувати гру, яка мені самому подобалась. Бачив це і тренер, тому, напевно, поставив у склад на гру проти «Валенсії».
- Кажуть, що ти є улюбленцем Юрія Сьоміна. Чи це так насправді?
- Нічого подібного не знаю. Після першого збору в Іспанії Юрій Павлович справді підійшов до мене, розповів, над чим треба більше працювати. Було так і раніше. Це робочі стосунки, вони є між кожним тренером та футболістом. Ніякої підвищеної уваги до себе з боку тренера не помітив. Проте, впродовж нашої спільної роботи постійно відчуваю довіру, за яку намагаюся дякувати сумлінною роботою на тренуваннях та результативною грою.
- Зараз у двері першої команди «Динамо» стукають твої однолітки, хлопці 1989 року народження. Хто з них має найбільші шанси закріпитися у складі?
- Усі вони талановиті футболісти, пройшли школу «Динамо», зараз грають у молодіжній збірній України. Той самий Роман Зозуля тренується з основним складом і чудово показав себе в іграх за другий склад. Зараз він найкращий бомбардир молодіжної першості. Прогресують Ярмоленко та Морозюк. Вперше про наш випуск почали говорити півтора роки тому, коли «Динамо» виграло Суперкубок України у «Шахтаря». Зрозуміло, тоді, у сімнадцять-вісімнадцять років, було важко за всіма критеріями відповідати рівню «Динамо», демонструвати стабільний рівень. Нелегко це робити і зараз, але хлопці вже по-іншому ставляться до своєї роботи. Досвід дорослих підказує, що футболу потрібно віддавати себе на сто відсотків. Інакше результату не буде.
- Вперше в основному складі «Динамо» ти з’явився у короткий період тренерства Олега Лужного. Пам’ятаєш, що він тобі казав перед виходом на поле?
- Це було наприкінці 2007 року. Через вилучення у матчі «Динамо-2» в першій лізі я не міг грати за «Динамо» в чемпіонаті України. Тренувався, а шанс Олег Романович надав мені в останньому матчі Ліги чемпіонів проти «Спортинга». До гри тренер сказав, щоб був готовий вийти на заміну. Зараз чудово пам’ятаю цю гру, хоча склалася вона для нас невдало. Вдячний тренеру за довіру.
- Через травми двічі відкладався твій дебют у національній збірній України. Футболісти — люди забобонні. Як дивишся на такий неприємний збіг обставин?
- Все що не робиться — до кращого. Значить, мій час ще не прийшов, варто набратися терпіння. Минулого року перед грою із Сербією отримав ушкодження у грі за «Динамо», а наприкінці березня цього року, готуючись у складі збірної до матчу з Англією, на тренуванні надірвав передній м’яз стегна. Причому сталося це не у боротьбі, а під час відпрацювання ударів з далекої відстані. Травма неприємна. Лікарі кажуть, незабаром і повернуся до тренувань. Зіграти за національну збірну Україну — моя дитяча мрія. Сподіваюся, Олексій Михайличенко продовжуватиме довіряти мені і надасть ще один шанс.
- У нинішньому «Динамо» гру ведуть Олександр Алієв та Артем Мілевський, які, як декому здається, не завжди «помічають» тебе під час розвитку атаки. Це справді так?
- Не знаю, ніякого упередженого ставлення до себе не помічав. Можливо, були епізоди, в яких я непогано відкривався, але м’яча не отримував. Вважаю це робочими моментами, на які не треба звертати уваги. У побуті з хлопцями також не маю жодних проблем.
- Чимало м’ячів Мілевський забиває з передач Алієва. Чи є в тебе такий партнер у команді, з яким розумієшся найкраще?
- Це хлопці динамівскої Академії 1988 та 1989 років випуску. Окрім дитячо-юнацького рівня, з ними грав у молодіжній першості, а також за збірні України різного віку, аж до «молодіжки». Зозуля, Морозюк, Єрмоленко — з ними чудово розуміюсь на полі. Когось одного не можу виділити.
- Два роки тому Ісмаель Бангура заявив, що поставив перед собою мету забити 20 м’ячів за сезон. Слова Ісмаель дотримав, забивши навіть на один більше. Яку мету ставиш перед собою ти на початку сезону?
- Справді, для нападника головне — забивати м’ячі. Саме цього від нього вимагають уболівальники, саме за цим критерієм оцінюють його ефективність. Конкретного плану результативності на сезон я ніколи не складав. Але перед кожною грою, налаштовуючись на неї, ставлю завдання відзначитись бодай раз. Забиті м’ячі додають нападнику впевненості в собі, підвищують довіру з боку тренерів та партнерів. Але це не має бути головним. Головним є успіх команди, тобто перемога. А вже потім йдуть особисті досягнення.
- Нині ти є гравцем основного складу «Динамо». За твоїм професійним зростанням слідкувати нескладно, а як змінилося твоє повсякденне життя?
- Навіть не знаю, майже нічого не змінилося. Спокуси до розваг були завжди, починаючи із дитинства, до них намагаюся ставитися спокійно. Якщо людина займається справою та має певну професійну мету, ніякі спокуси на шляху до неї на заваді не стануть. Намагаюся правильно розставляти акценти та з користю проводити вільний час. Коло моїх друзів сформувалося ще в динамівській академії, куди я приїхав навчатися у чотирнадцятирічному віці. Переважно спілкуюся з людьми футболу. Не проти поспілкуватися і з дівчатами.
- Роман Зозуля казав, що у дитячий школі ти чи не єдиний виявляв прагнення до навчання та отримував гарні оцінки. Такий у тебе характер: якщо чимось займаєшся, робиш це якнайкраще?
- У дитячій школі «Динамо» весь час присвячувався тому, щоб учитися грати у футбол. Хоча кожен день ми ходили до школи, на уроки та самовдосконалення часу майже не залишалося. Мені було цікаво навчатися, до школи завжди йшов із задоволенням. Людина має розвиватися гармонійно — як фізично, так і духовно. Зараз освіту отримую в Київському інституті фізкультури на заочному відділенні. Часу стало набагато менше, ніж у дитинстві, але намагаюся самотужки складати іспити. Хочу, зокрема, підтягнути англійську.
Дмитрий Шаповал
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
