Чи я дочекаюсь колись свідомого футболіста?

На душі гидко... Прийшов додому з роботи і прочитав, що закон про(ти) моєї мови таки прийняли. Ну з такою бикуватою владою це була не проблема. Фактично в цьому році їм одне не вдалося - пропихнути Сєвастополь до УПЛ, а так все наче зробили.

Потім йдеш на спортивні сайти, читаєш новини, а там тиша. Ви знаєте у нас футболісти - зіркові люди.

Ми ось весь минулий тиждень коментували фільм Бі-Бі-Сі про расизм в Україні та Польщі напередодні ЧЄ. Хтось потяг старого Сола Кемпбела радити англійським фанам чогось там не робити, кудись там не їхати. Людина має свою позицію і висловлює її.

Але це в них на Заході, де нема духовності, де люди не знають творів Пушкіна і не співають під гармонь "Падмасковниє вєчєра". Ну просто дикуни! А ось в нас повна тиша від футболістів. Щоб не сталося - тиша.

Мені зараз будуть закидати, що мовляв футбол/спорт - поза політикою. Теоретично це так, але хто Вам сказав, що футбол та футболісти поза суспільством в якому живуть?

Ну от як би гарно виглядало, якби якийсь Андрій Шевченко - однофамілець самого Шевченка, який все одно за рік-два закінчить грати, який не від кого вже не залежить, який і так мільйонер, який поїде собі до дружини в Лондон. Так от хто заважає йому вийти та сказати, хоч через Твіттер, хоч ще як, що я проти, а може навіть і за, прийняття мовного законопроекту?

Та хіба справа тільки в мові? Хіба наші футболісти колись організовували матч на допомогу постраждалим від Чорнобиля? Чому б раз на рік не зіграти десь у Полтаві в якомусь благодійному матчі та не потрусити на цю справу іноземних зірок? Нема такого. Їм не до цього.

Та хіба справа лише в Шевченку? Ну можна звичайно все виправдати, мовляв людина не хоче розколювати країну. Ну але завжди ж знайдеться хтось, хто висловить просто свою думку (див. Звонімір Бобан в 1990-му році). Вийди Міхалік там якийсь і з-під лоба щось там пробубни про рідну мову. Ну не хочеш про мову, скажи про Голодомор. Життя дає нам тисячі тем - треба тільки щоб вони тебе цікавили. А вони їх мабуть не цікавлять взагалі.

Звичайно, ніколи ж не знаєш де закінчиш кар'єру. Сьогодні граєш у Динамо, Карпатах чи Волині, а завтра може поїдеш на оглядини до чергового фарм-клубу Шахтаря. І тебе не візьмуть... не візьмуть саме через те, що ти тоді щось сказав про Голодомор. І доведеться їхати до Азербайджану! Чи навіть Казахстану! А заробляти все одно хочеться - кожному ж з них все мало. Ну це ще зрозуміле пояснення - один раз живуть, в кожного є родина, ще грати і грати і тому подібне. 

Але мені чомуть здається що проблема ще глибше. Точніше, відповідь взагалі лежить на поверхні - їм просто на все пофіг! Щоб не трапилося в світі чи в Україні, а їм просто пощастило по життю не потрапити в УПЛ під легіонерський ліміт, пощастило заграти в якомусь черговому українському гранді, пощастило доїти свого клубного власника. І все! Сиди собі, жери, заробляй, споживай! Так вони просто споживачі життя і їм на все насрати.

І ось це потаємне розуміння внутрішнього світу пересічного спортсмена не дає мені спокійно жити. Я - теж споживач. Споживач їх футболу, і ось оце розуміння не дає мені спокійно "споживати" їх футбол. Я ж розумію, що таке ставлення воно ж не тільки в питанні мови. Воно ж і в площині футболу! Воно ж не тільки десь по життю промовчить, але і на футбольному полі не проявить надзусиль, там дещо недотренується, там дещо заб'є на режим, там ще щось. І ось я потім повинен це "споживати"! Споживається з роками все важче!

Український футбол, стань ближчим до своїх споживачів! Українські футболісти, станьте ближчими до свого народу!