Любовь стоит того, чтобы ждать

Дивна річ, ніколи не вважав себе Сомацьомом, завжди вимагаючи і від самого керманича і особливо від пана президента якомога рішучих дій. Але сьогодні в день трагічної загибелі Поета, сама собою згадалась пісня. Минуло, аж страшно подумати, 22(!!!) роки, а прості слова і досі доречні. Мабуть тому що чесні та відверті.

Впевнений багатьом варто було б замислитись як над цими словами так і взагалі над життям. Цією миттю між минулим та майбутнім, між народженням та смертю. Бо тільки наповнене Любов’ю життя стає трішки більшим ніж просто дефісом між датами. А справжня Любов дійсно варта того щоб чекати.

Такі справи.

П.С. Ну і звичайно сама пісня.

Среди связок в горле комом теснится крик,

Но настала пора, и тут уж кричи, не кричи.

Лишь потом кто-то долго не сможет забыть,

Как, шатаясь, бойцы об траву вытирали мечи.

 И как хлопало крыльями чёрное племя ворон,

 Как смеялось небо, а потом прикусило язык.

 И дрожала рука у того, кто остался жив,

 И внезапно в вечность вдруг превратился миг.

 И горел погребальным костром закат.

 И волками смотрели звёзды из облаков.

 Как, раскинув руки, лежали ушедшие в ночь,

 И как спали вповалку живые, не видя снов.

А Жизнь - только слово, есть лишь Любовь и есть Смерть.

Эй! А кто будет петь, если все будут спать?

Смерть стоит того, чтобы жить,

А Любовь стоит того, чтобы ждать...