Дивна річ, ніколи не вважав себе Сомацьомом, завжди вимагаючи і від самого керманича і особливо від пана президента якомога рішучих дій. Але сьогодні в день трагічної загибелі Поета, сама собою згадалась пісня. Минуло, аж страшно подумати, 22(!!!) роки, а прості слова і досі доречні. Мабуть тому що чесні та відверті.
Впевнений багатьом варто було б замислитись як над цими словами так і взагалі над життям. Цією миттю між минулим та майбутнім, між народженням та смертю. Бо тільки наповнене Любов’ю життя стає трішки більшим ніж просто дефісом між датами. А справжня Любов дійсно варта того щоб чекати.
Такі справи.
П.С. Ну і звичайно сама пісня.
Среди связок в горле комом теснится крик,
Но настала пора, и тут уж кричи, не кричи.
Лишь потом кто-то долго не сможет забыть,
Как, шатаясь, бойцы об траву вытирали мечи.
И как хлопало крыльями чёрное племя ворон,
Как смеялось небо, а потом прикусило язык.
И дрожала рука у того, кто остался жив,
И внезапно в вечность вдруг превратился миг.
И горел погребальным костром закат.
И волками смотрели звёзды из облаков.
Как, раскинув руки, лежали ушедшие в ночь,
И как спали вповалку живые, не видя снов.
А Жизнь - только слово, есть лишь Любовь и есть Смерть.
Эй! А кто будет петь, если все будут спать?
Смерть стоит того, чтобы жить,
А Любовь стоит того, чтобы ждать...
(с)Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
