Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевно б репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці, думайте, лакузи, Життя не наліза на ваш копил. Ви чуєте? - На цвинтарі ілюзій Уже немає місця для могил.
Уже народ - одна суцільна рана, Уже від крови хижіє земля, І кожного катюгу і тирана Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті Підводяться і йдуть чинити суд. І їх прокльони, злі й несамовиті, Впадуть на душі плісняві і ситі, І загойдають дерева на вітті Апостолів злочинства і облуд. В.Симоненко