Українські ультрас проявляють якості, які вже давно непомітні в молодіжній субкультурі вболівальників у старих країнах Європи – прагнення справедливості, солідарності, відповідальності. Але ці ж прагнення нещодавно можна було побачити в іншій країні, де іде боротьба з корумпованою владою – в Туреччині, розповідає німецький дослідник, фахівець з країн Східної Європи з Берлінського Інституту міжнародної та безпекової політики Штеффен Галлінґ.
І перше запитання до нього було про те, чи його здивувало те, що українські футбольні вболівальники виступили не лише з правозахисною програмою, але й проявили солідарність між клубами.– Так, знаєте, мене це здивувало, і ні. Мене вразила солідарність між ультрас у їхньому бажанні захистити протестувальників. Це – дійсно унікальна річ. Але з іншого боку, і до заяви 21 січня, коли вони оголосили, що ультра захищатимуть Майдан у Києві, – це були фанати Київського «Динамо», і пізніше до них долучилися фанати інших клубів, – ще за кілька тижнів до того ми бачили, що вболівальники «Динамо» Київ уже фактично брали участь у протестах.
Це було під час матчу Євроліги проти віденського «Рапіду» (Rapid) 12 грудня, лише через кілька днів по тому, як загони «Беркута» намагалися розігнати мирний протест у Києві. Фанати «Динамо» розгорнули банер, на якому вони різко висловилися на адресу «Беркута». Таке ставлення до поліції, з одного боку, не дивне у лавах ультрас, бо відомо про їхні не найтепліші стосунки з поліцією, а з іншого боку, вони ще один банер розгорнули, який вже можна було прочитати як політичне гасло – «Нам потрібна європейська весна!» Безпосередньо воно стосувалося їхніх надій на те, що «Динамо» пройде кваліфікацію в Євролігу, але з іншого боку, це було гасло і на підтримку Євромайдану. Тобто натяки на їхню позицію з’явилися дещо раніше, ніж було ухвалено їхнє офіційне рішення стати на захист протесту.
– Багатьох людей здивували не стільки київські фанати, як те, що з огляду на конкуренцію між клубами та на різні настрої, що панують в різних частинах країни, їх підтримали фани з півдня та сходу України, наприклад фани донецького «Шахтаря». Наскільки часто можна побачити таку солідарність між фанами в Європі?
– Так, це було дивно. Тому, що так, бувають випадки, коли є ультра, що підтримують різні клуби, але між собою перебувають у добрих стосунках. Це, наприклад, характеризує львівських, київських та дніпропетровських вболівальників, але вже з фанами харківського «Металіста» чи донецького «Шахтаря» вони вже не товаришують. Тож їхні спільні дії викликали здивування.
Ще більше було дивно те, що деякі ультрас, які сповідують праву, чи крайньоправу ідеологію, готові співпрацювати з ультрас, які сповідують ліву ідеологію. Ще кілька місяців тому вони конфліктували, але нині вони готові до спільних дій.
– Наскільки це змінило Вашу уяву про українських ультрас, чи вони мало відрізняються від своїх європейських колег: фанів, вболівальників, ультрас?
– В моєму розумінні, ультрас – це молодіжний рух, молодіжна субкультура. У Німеччині проводять різницю між ультрас та футбольними хуліганами. В Німеччині під ультрас ми розуміємо рух, який підтримує їхній улюблений клуб, але вони мають і певний соціальний порядок денний. Вони виступають, наприклад, проти комерціалізації футболу. В Україні можна побачити подібну організацію, подібні гасла та хореографію. Звичайно, і в середовищі українських ультра можна виділити хуліганську складову. Але назагал, можна сказати, що рух ультра розвивався в Україні дуже швидко протягом останніх кількох років. Відмінності, можливо, і є, але вони стають дедалі більше схожими на ультра в інших європейських країнах.
– Наш лондонський кореспондент розповів про те, що значною відмінністю українських ультра від британських, наприклад, є те, що британських хвилюють інші проблеми, ніж права людини. Чому, на Вашу думку, самі ці люди виступили за права людини в Україні? Чи це можна пояснити тим, що вони в принципі відповідають профілю активних протестувальників на Майдані – патріотично налаштовані молоді люди, які подорожують за кордон, бачать власне майбутнє в реформуванні країни за європейським зразком?
– Щось подібне ми не так давно спостерігали в Туреччині. Там також мирний протест брутально розганяла поліція. І тоді ми побачили, як ультрас трьох стамбульських футбольних клубів об’єдналися для того, щоб захистити протестувальників від насильства. Тобто, можливо, з британськими, чи німецькими вболівальниками їх порівняти не можна, але з Туреччиною є прямі паралелі.
Щодо питання прав людини, то тут поєдналася кілька чинників: нелюбов ультрас до поліції, те, що їх сильно розізлили закони 16 січня, частина яких була спрямована проти футбольних вболівальників, і останній чинник – це те, що ультра «Динамо» Київ уже мали досвід політичної кампанії.
Вони були активними учасниками «справи Павліченків». Саме фанати київського «Динамо» стали на захист свого товариша Сергія Павліченка та його батька Дмитра, яких засудили за вбивство. Тоді фани організували рух на їхніх захист у межах всієї країни, і ця справа автоматично привела їх до табору захисників прав людини, протестувальників проти корупції, вибіркового правосуддя та інших подібних проблем.
– Наскільки сильні зв’язки вболівальників з власниками клубів? Ви вивчаєте діяльність українських олігархів, їхню так би мовити «соціальну діяльність», зокрема і володіння українськими футбольними клубами, яке допомагає їм покращити їхній імідж в суспільстві. Зараз, коли вертикаль влади в Україні захиталася, говорять про те, що олігархи намагаються знайти шляхи відкликати свою підтримку нинішньої влади. Чи варто шукати цього зв’язку, що, мовляв, олігархи намагаються розхитати режим за допомогою свою впливу на вболівальників своїх клубів?
– Це – складне питання. Олігархи, можливо, і працюють за кулісами, але офіційно вони далі підтримують президента Віктора Януковича та його уряд. Наскільки мені відомо, стосунки між олігархами і ультрас є непростими. З одного боку, олігархам потрібна підтримка ультрас на стадіоні, вони є частиною футбольного шоу, тому відомо, що вони намагаються вболівальників підтримувати, принаймні мати з ними добрі стосунки. Але з іншого боку, олігархи, які віддані режиму, і залежать від нього напряму, намагаються приборкати політичну діяльність своїх ультрас.
Відома, наприклад, заява харківського клубу «Металіст», який нещодавно придбав наближений до Віктора Януковича молодий мільярдер Сергій Курченко, що вони хочуть заборонити політичну діяльність своїх вболівальників на стадіоні. Тобто в цьому випадку, ми бачимо, що вони, зі свого боку, також намагаються не дати своїм ультрас долучитися, чи захищати протестувальників.
Марія Щур
www.radiosvoboda.org