Знайшов ще один цікавий матеріал на тому ж ресурсі. Сьогодні день народження Walt Whitman найкращого для мене поета США. Чи не нагадують деякі факти викладені в статті наших політиків?
НІКОЛИ ВОРОГИ МЕНЕ НЕ ПОДОЛАЮТЬ – Я ПЕРЕД НИМИ ГІДНОСТІ НЕ ВТРАЧУ
Штатам, чи будь-якому з них, чи будь-якому місту Штатів:
Опирайтеся побільше, підкоряйтеся поменше!
Безумовна покірність веде до повного рабства;
З повного рабства жодна нація, жодна країна,
жодне місто на землі ніколи не здобували свободу
(Уолт Уїтмен „Попередження від Уолта Уїтмена”)
To The States, or any one of them, or any city of The States:
Resist much, obey little;
Once unquestioning obedience, once fully enslaved;
Once fully enslaved, no nation, state, city, of this earth,
ever afterward resumes its liberty.
(Walt Whitman „Walt Whitman´s Caution”)
Прошу вибачення у шановного дурдомівсько-політичного товариства. Можливо й варто було обійти мовчанням дату – день народження Уолта Уїтмена. Життя не часто дарує нам друзів на все життя, тим дорожчий кожен. Нехай зараз не найкращий час для розмов про поезію і поетів, я не можу не згадати сьогодні того, кого майже сорок років вважаю своїм другом.
Він знав, що таке війна. У 1861 році президентом США був обраний противник рабства Авраам Лінкольн. Його перемога дала сигнал південним штатам до виходу з Союзу. 4 лютого 1861 року Південна Кароліна, Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана дещо пізніше Техас об’єдналися в Конфедерацію Штатів Америки (КША), 9 лютого обрали свого президента Джефферсона Девіса, 11 березня ухвалили остаточну редакцію конституції, яка узаконювала рабство. Для створення власної армії 8 березня була оголошена мобілізація 110 тис. добровольців терміном на один рік – готувалися до збройного протистояння зі США.
Лінкольн звернувся до Конфедерації: „У ваших, а не в моїх руках, мої незадоволені співвітчизники, важливе питання громадянської війни. У вас не буде ніяких конфліктів, якщо ви не станете агресорами”. Конфедерація відповіла 12 квітня артилерійським вогнем по гарнізону фортеці Самтер в Південній Кароліні. Почалася Громадянська війна.
На початку війни на Півночі проживали 22 млн.чол., на Півдні – 9 млн.чол. (з них 3,5 млн. рабів). Значною була економічна перевага Півночі, хоча основні її доходи були пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції Півдня. 15 квітня Лінкольн оголосив набір добровольців з закликом покарати „джонні” (Південь) за розкол країни. Відгукнулася величезна кількість „янкі” (Північ). Призовний контракт підписувався на три місяці, настільки очевидною була слабкість Півдня і сила Півночі. Але дуже швидко довелося змінити термін контракту з трьох місяців на три роки. Південь з перших днів війни повів себе агресивно, готуючись воювати до перемоги, під якою одні розуміли повний розгром Півночі, інші – захист кордонів Конфедерації.
Здавалось би, що потужнішим північним штатам гарантована перемога без особливих зусиль. Щоправда з 1108 офіцерів армії США 313 подали у відставку й пізніше воювали в армії Півдня. Серед них був і найвідоміший генерал Конфедерації Роберт Лі, розумний, хитрій, ініціативний воєнний стратег. Під його керівництвом армія Конфедератів здобувала одну перемогу за другою, що врешті поставило під загрозу саме існування США.
За 73 роки незалежності США склалася практика призначення на вищі військові посади шляхом дипломатичних і партійних інтриг, що не сприяло висуненню талантів. Новостворена армія не мала уявлення про дисципліну, офіцери замість навчання новобранців військовій справі, пиячили і розважалися в публічних домах. Те ж саме робили новобранці. Перша велика битва біля річки Булл-Ран 12 липня стало катастрофою для Півночі. Про маршрути пересування, кількість військових з”єднань Півночі, час і план майбутньої битви детально писали газети. Тому Південь був добре проінформований, де і з якими силами належить прийняти бій. Частина батальйонів Півночі напередодні битви пішли геть, бо в них закінчився тримісячний контракт. Армія Півдня навпаки отримала підкріплення. Армія Півночі була розгромлена і припинила існування. Тільки через плутанину з подібними прапорами і однаковий синій колір військової форми, Південь не продовжив наступ на Вашингтон і не захопив столицю.
Армію США очолив генерал Джордж Макклеллан – типовий „генерал-політик”, любитель розкошів, помпезності, позерства. Бездарний командувач, він замість ведення рішучих і енергійних дій застосував тактику вичікування, подавав брехливі доповіді про значні переваги противника в чисельності і озброєнні, постійно вимагав підкріплення людьми і ресурсами, відступав при найменшій загрозі і не наважувався на активні дії. Під його керівництвом армія дисципліновано муштрувалася, але не зважувалася воювати. Величезні людські втрати, три роки військових поразок зрештою прибрали з командних постів генералів-політиканів. З нижчих чинів піднялися командири, здатні воювати і перемагати, такі, як Улісс Грант. Подивіться статистику цієї війни і оцініть, якою страшною була плата за недалекоглядність політиків і бездарність військових.
(Статистика загубилася... Подивіться на ресурсі durdom.in.us) Під час тієї війни загинуло понад 134058 чол. Армія Півночі, маючи чисельну перевагу за бездарного командування ледь не привела північ до краху)
На початку війни батьки Уолта Уїтмена одержала лист, що їхній син Джордж поранений і перебуває в шпиталі. Уолт Уїтмен відправився доглядати за братом і залишився до кінця війни працювати у військовому шпиталі. Молоді хлопці помирали у нього на руках. Ймовірно, чимало листів написав він власноруч сім’ям поранених і померлих. У цьому вірші пережита трагедія і біль людини, однієї родини.
Йди з поля, батьку
Йди з поля, батьку, нам лист від Піта,
Йди, мати, до дверей, від дорогого сина лист.
Погляньте, зараз осінь,
Погляньте, як дихання вітру колише листя на деревах
Зелених, жовтих і багряних у свіжій прохолоді сіл Огайо,
Де яблука в садах достигли і грона налились на виноградних лозах,
(Відчуйте запах винограду із виноградників?
Відчуйте запах гречки, над якою чути гудіння бджіл?)
Вгорі після дощу спокійне, чисте небо і дивовижні хмари,
Внизу квітучі ферми, спокоєм сповнені, красою і життям.
Внизу полів багатства.
Ось із поля йде батько, бо ж дочка позвала,
І мати вийшла, прийшла відразу до вхідних дверей.
Спішить вона, спішить, як може, від лихих передчуттів не гнуться ноги,
Спішить, що й причесатись не встигла, і чепчик не вдягла.
Конверт чим швидше відкриває,
О, це рука не сина, але його ім’я,
О, хтось чужий їм написав про дорогого сина, О, рветься серце матері!
В очах світ почорнів, як головне почула:
Убивчий вирок, поранений син в груди, коли ходив у розвідку.
Доставлений в шпиталь в тяжкому стані. Надійтеся на краще.
Ах, досі постать ця переді мною
В багатому, квітучому Огайо посеред міст і ферм,
Без сил, смертельно біла, з погаслими очима,
Схилилась на одвірок
Не побивайся, дорога матусю (майже доросла дочка каже крізь ридання,
маленькі сестри туляться до неї, налякані й безмовні)
Поглянь, матусю люба, написано в листі, що Піту стане краще.
Жаль бідолашного, йому не стане краще (вже кращого не взнає
його хоробре, скромне серце)
Коли вони зібрались біля дому, біля дверей, він вже помер.
Єдиний син помер.
Хай сподівається на краще мати.
Вдягнулася у чорне, схудла, не їсть нічого і не може спати.
Прокинеться опівночі і плаче, гіркими обливається сльозами.
В пітьмі одне палке бажання: нечутно зникнути, піти з життя,
Щоб розшукати й залишитися назавжди біля загиблого улюбленого сина.
Петрович (31.05.2014) durdom.in.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 11
Загрузка комментариев
