Україна - П.Ірландія. 6 вересня 2003 року. Місто Донецьк. Мій перший виїзд на Збірну.

Привіт усім шанувальникам Збірної України ! Хотілося б поділитися спогадами, як я вперше !!! відвідав матч за участю Збірної України. І нічого дивного, що перший мій виїзд на Збірну трапився саме до Донецька, бо їхати з Луганська якихось 135 км. Скажу відверто, що у мене ледь серце не розривалося від очікування "ну коли, коли вже я поїду на Збірну ?

". Я знав, що потрапати шансів на ЄВРО-2004 у нас майже не було, але відвати матч Збірної - це була, на той час, мрія усього мого життя. Тоді у Луганську була тільки одна !!! людина, яка займалася організацією поїздок на футбольні матчі. Подзвонивши цьому, так би мовити "футбольному організатору", і оформивши поїздку, я спокійно видихнув, бо вже точно знав, що мрія моя здійсниться. Так вийшло, що найперший матч Збірної України у Донецьку (20 серпня 2003 року Україна - Румунія), я пропустив. Але офіційну гру хотілося б побачити усе ж наживо. Я ще тоді якраз перейшов вчитися до 11-го класу, і однокласники мені ще заздрили, що я збираюся їхати на футбол. І ось нарешті настав той день - 6 вересня 2003. Близько 14:00, у зазначеному місті у центрі Луганська почали збиратися прихильники Збірної України (виїзд планувався о 15:00). І взагалі на той час було незвичайно побачити натовп-патріотів та вболівальників Збірної у Луганську з шаликами та Прапорами України. Серед нас були і фанати Зорі, і Динамо, і Шахтаря, і симпатики Дніпра та навіть один !!! фанат Чорноморця. Дочекавшись нашого організатора та завантажившись в автобус, ми рушили до Донецька. До речі, автобус на якому ми їхали (старий Volvo), був забитий. Та навіть був забитий так, що люди сиділи на підлозі біля водія. І якщо я правильно пам'ятаю, то з нами їхали також люди з Алчевська, Стаханова, Красного Луча та Краснодона. В автобусі було весело. Усі обговорювали наші шанси у матчі з Північною Ірландією та чомусь кричали "Шотландіє, ми тебе любимо !"... 18:00. Заїзджаємо на теріторію стадіону "Шахтар". Паркуємося, і йдемо гуляти, хто куди. Я тоді вперше !!! в житті завітав до Макдональдсу. Враження тільки найкращі. Десь за 30 хвилин наші луганчани пішли потроху займати місця. Якраз у той час закінчувалося тренування Збірних команд. Також, якщо хтось це пам'ятає, то за ініціативою ФФУ та особисто Григорія Суркіса на усі матчі відбору ЄВРО-2004, на стадіоні кожному вболівальнику видавали по Прапору України (чудова ініціатива ФФУ). А того дня, прапор чекав кожного вболівальника на його місці на стадіоні. І ось команди виходять на поле. Звучить Гімн П.Ірландії. Усі сидять. А як тільки диктор почав оголошувати, що зараз пролунає Гімн України, то 95% встали зі своїх місць. Відразу скажу, що на той момент стадіон Гімн України заспівав дуже непогано, як для Східної України. У перерві був дуже цікавий епізод. Людина нахапавшись безкоштовних прапорів України, і обтавшися ними, зображала з себе шейха Саудівської Аравії. Було дотепно. Також на стадіоні був помічений суперфан Закарпаття. Звісно, що тоді був аншлаг, бо все ж таки Збірна грала свій перший офіційний матч у Донецьку. Скажу чесно, атмосфера на стадіоні - це була бомба... Після закінчення матчу, я, нахапавшися безкоштовних Прпорів України (з одним з них, я завжди, вже 11 років їжджу на матчі Збірної), я опустивши очі (бо була усього лише нульова нічія), я попрямував до виходу. Зібравшись усім натовпом біля автобуса та обвішавши авбтобус зсередени та ззовні Прапорами України, мій автобус попрямував назад до Луганська. Звісно, що атмосфера в салоні була не радісною, але ця поїздка запам'яталася мені на усе життя.

P.S. Про сам матч спеціально нічого не писав.

З повагою, Володимир (Луганськ).

Слава Україні !