Хотелось бы…

«Если мне примерно сорок лет, то примерно столько же…» (М.Жванецкий)

Я прожил в этой стране практически всю жизнь. Я всегда за нее болел во всех проявлениях. Я болел за «Днепр», «Черноморец», «Шахтер», «Металлист», «Зарю», «Карпаты», «Таврию», одесский СКА, – если они играли не с «Динамо». Матч Украина – Венгрия был для меня праздником сам по себе, независимо от результата и всего остального. Думаю, я имею право на некоторые желания, даже если они пока выглядят беспочвенными мечтами.

Мне очень хотелось бы, чтобы Ринат Леонидович, человек безусловно занятой (без иронии!) нашел бы время на хотя бы одно (!) открытое письмо с искренними и теплыми пожеланиями победы Нашей Сборной. Или интервью. Или, если ему уж совсем некогда, - пусть скажет Палкин. Или Колесников.

Я очень-очень хотел бы, чтобы в Донецком аэропорту Нашу Сборную встретили бы тысячи болельщиков с национальной символикой. Чтобы донецкие журналисты там, в аэропорту, взяли бы интервью не только у Тимощука и Чигиринского, но и у Милевского и Михалика, и чтобы спрашивали про футбол!

Я хочу, чтобы стадион был полон, чтобы был сине-желтый, и чтобы пятьюдесятью тысячами голосов пел гимн Украины. И объявление диктора о том, что на стадионе присутствует Президент Страны, встретил бы сдержанными аплодисментами, независимо от того, кто как к нему относится.

Я еще хотел бы, чтобы на сайтах «Днепра», «Черноморца», «Шахтера», «Металлиста», «Зари», «Карпат», «Таврии» болельщики – хотя бы каждый второй! – желали успеха Нашей Сборной. И чтобы Бессонов, Газзаев, Луческу, Ван Галь и Гвардиола не запрещали своим игрокам давать интервью прессе на открытых тренировках Нашей Сборной.

И конечно я хочу, чтобы мы победили. И чтобы к нам на сайт зашел Krot и написал: Поздравляю, пацаны! И мы ему ответили: Спасибо, друг! И тебя! А я пошел бы по всем сайтам «.ua» и всех бы поздравил, и мне бы все ответили тем же.

И я не вижу ничего неестественного в своих желаниях.

Хотілося б…

«Если мне примерно сорок лет, то примерно столько же…» (М.Жванецкий)

Я прожив у цій країні практично все життя. Я завжди за неї вболівав у всіх проявах. Я вболівав за «Дніпро», «Чорноморець», «Шахтар», «Металіст», «Зорю», «Карпати», «Таврію», одеський СКА, – якщо вони грали не з «Динамо». Матч Україна – Угорщина був для мене святом сам по собі, незалежно від результату і всього іншого. Думаю, я маю право на деякі бажання, навіть якщо вони поки виглядають безпідставними мріями.

Мені дуже хотілося б, аби Рінат Леонідович, людина безумовно зайнята (без іронії!) знайшов би час на хоч би один (!) відкритий лист зі щирими і теплими побажаннями перемоги Нашій Збірній. Або інтерв'ю. Або, якщо йому вже зовсім ніколи, - хай скаже Палкін. Або Колесніков.

Я дуже-дуже хотів би, щоб у Донецькому аеропорту Нашу Збірну зустріли б тисячі вболівальників з національною символікою. Щоб донецькі журналісти там, в аеропорту, взяли б інтерв'ю не тільки в Тимощука і Чигиринського, але і у Мілевського і Михалика, і щоб питали про футбол!

Я хочу, аби стадіон був повний, щоб був синьо-жовтий, і щоб п'ятдесятьма тисячами голосів співав гімн України. І оголошення диктора про те, що на стадіоні присутній Президент Країни, зустрів би стриманими оплесками, незалежно від того, хто як до нього ставиться.

Я ще хотів би, щоб на сайтах «Дніпра», «Чорноморця», «Шахтаря», «Металіста», «Зорі», «Карпат», «Таврії» вболівальники – хоч би кожен другий! – бажали успіху Наший Збірній. І щоб Бессонов, Газзаєв, Луческу, Ван Галь і Ґвардіола не забороняли своїм гравцям давати інтерв'ю пресі на відкритих тренуваннях Нашої Збірної.

І звичайно я хочу, щоб ми перемогли. І щоб до нас на сайт зайшов Krot і написав: Поздоровляю, хлопці! І ми йому відповіли: Спасибі, друже! І тебе! А я пішов би по всіх сайтах «.ua» і всіх би привітав, і мені б усі відповіли тим же.

І я не бачу нічого неприроднього в своїх хотіннях.