Як я їздив на матч Україна - Люксембург.

Привіт усім шанувальникам Збірної та просто патріотам України ! І відразу попереджаю сепарів та ватників, що усіх (майже усіх) вас я знаю. І ваші аккаунти блокуватимуться - пожиттєво !!! Так що не треба тут писати свою маячню.

А хотілося б розпочати блог словами. "Слава Україні ! Слава воїнам АТО !".

А блог присвячується моїм пригодам на шляху до матчу Збірної України у місті Лева. Відразу кажу, що дуже хотів потрапити на цей матч. Так, суперник може для когось не дуже крутий, але я завжди їзджу на матчі Збірної не на суперника, а щоб підтримати Збірну України. А цього разу був ще один привід з'їздити на футбол. Хотілося вирватися з окупації та відчути дух свободи. І трохи, так би мовити, зарядитися патріотизмом у "лігві бЄндЄровців" :) І самому стати трохи "львівським бЄндЄровцем" :)

Шлях був нереально важким. Планував їхати по українській території, але так склалися обставини, що (я цього не хотів, і був категорично проти) довелося їхати через країну-аресора, щоб потрапити до частини Луганської області, яка контролюється.... Геннадієм Москалем :) Я повинен їхати через теріторію агресора, щоб потрапити у свою !!! країну. Це не піддається логіці. Винні у цьому лише ті, яки звали до себе раіссю. І тепер я не можу їздити спокійно по своїй країні...

Заїжджав я до України з величезними труднощами. Пускати прикордонники нікого не хотіли, бо я ж незаконно виїхав з теріторії зони АТО, і в'їжджав теж незаконно. І щоб я міг пройти через кордон, я повинен був викласти штраф у розмірі 1,700 гривень "за незаконний перетин кордону". Дякувати "добрим людим", які за декілька сотень гривень провезли мене через кордон, і я нарешті опинився на теріторії рідної Батьківщини. Хоча я і так живу у Луганську, який є невід'ємною частиною України.

Наступного дня рано вранці, о 3:00, довелося вже вирушати до "лігва бЄндЄровців" повз "київську хунту" :) А якщо казати серйозно, то просто їхав я до хороших людей :) До речі. Їхав до Харкова з декількома прикордонниками та бійцями АТО з Чернівців та Івано-Франківська, які повідомили, що на Півночі Луганщини, з теріторії агресора часто залетають безпілотники. А на теріторії від Півночі Луганської області стоять чималі сили ворога. Так що ніякого розслабону для Генштабу. Реальна війна (не дай Боже це станеться) може початися будь-коли.

Далі їхав через Харків та наші блок-пости. І коли побачив українські прапори, аж на душі легше стало :) Приїхавши до Харкова, відразу ж пересівши до Мерседес-спрінтер, я погнав у гості до "київської хунти" :) Доїхав до столиці нормально. Хунта мене шукала довго, але я встиг "змитися" до Львова :)

І ось нарешті я дістався столиці Західної України - міста Лева. Приїхав я додому. Бо усюди в Україні я почуваю себе, як удома. Вишедши з потяга, відразу побачив на вокзалі невеличку кількість вболівальників з Києва :) І відразу ж попрямував до кав'ярні Львова. А подавали каву чарівні львівські дівчата :) І взагалі відношення до приїжджих зі Сходу зовсім інше у людей з Західної України, ніж до людей з Західної України на Сході. Усі і так це знають. І люди добріші і відкритіши. І менталітет зовсім інший.

Далі попрямував до готелю, щоб "хапнути" автографи з нашими гравцями. Прийшов пізно. Нічого не отримав, але сфоткався з Віктором Вацко і Євгеном Левченко :) Також повз мене непомітно прошмигнув Олег Анатолійович Гусєв. Не встиг привітатися з ним. Але з задоволеннхям полишав теріторію готелю "Дніпро" :) Після відвідин готелю, попрямував до центру. Центр Львова вражає своєю архітектурою. Особливо львівський оперний театр. В центрі побачив не тільки фанатів з різних куточків України, але і бійців АТО та волонтерів, які збирали гроші для армії. Важко усвідомлювати, що цього року держава виділила на армію 87 млрд. гривень, а волонтери та військові, змушені збирати гроші для хлопців на передовій :( Але реальність жорстока. Звісно я теж трохи допоміг - і віддав декілька сотень гривень на допомогу. Важко було на усе це дивитися...

...І ось нарешті настав час, і я поїхав на красень-стадіон. Зайшовши на "Арена-Львів", був приємно здивований кількістю курсантів (якщо я правильно зрозумів) військового училища, які сиділи поруч зі мною. Може не усі знають, і це навряд потрапило до ефіру, але модерадор за 10 хвилин до початку гри, почав затягувати Гімн України, і увесь стадіон підхопив. Це було божевілля. І мене переповнювало відчуття гордості за те, що я знаходжуся у Львові і разом з патріотами виконую Гімн своєї країни.

Матч розпочався і понеслося - "Слава Україні ! Героям слава !". Збірна України почала відразу притискати "карлика" до штрафної. Але у першому таймі жахливі провали в обороні могли призвести до того, що на перерву ми б йшли з сенсанційним результатом, забий Люксембург свій гол. Михайло Іванович виставив найкращих, кого мав у своїй обоймі. Але перший тайм був просто незрозумілим для мене і жахливим з точки зору результату і гри. Але тих, хто освистував Збірну (це я вважаю неправильним) у перерві четвертували :) Другий тайм видався більш веселим. Гол Кравця ввів в екстаз присутніх на стадіоні. А другий гол Гармаша розв'язав горлянки усім присутнім, і за допомогою курсантів, стадіон заспівав народну пісню: "хутін... ла,ла,ла,ла...". Десь на 65 та 90 хвилинах матчу, після оголошення диктором, що на стадіоні присутні бійці АТО, стадіон стоячи вибухав оплесками та вдячністтю на адресу наших Героїв. Третій гол у виконанні нашого "приколіста" Дніпра Євгена Коноплянки поставив жирну крапку у перемозі над Люксембургом.

Виходив зі стадіона задоволеним, як слон. І перемогу здобули, і відірвася я наповну :) За 45 хвилин після закінчення матчу, я був вже на вокзалі дякуючі Дмитру, які підкинув мене до вокзалу. І який дістав мені квиточок на матч. Дякую тобі, друже ! І ще хотів би подякувати одній людині з цього сайту (ім'я цієї людини спеціально не називатиму), яка організувала цю поїздку, і яка однозначно читає зараз цей блог.

Діставшись столиці, вирішив наступного ранку відразу попрямувати до Вінниці і відвідати ще одного відомого патріота на цьому сайті під ніком Sergej Moroz, а в реальності якого кличуть паном Олегом. У Вінниці побачив стільки українських прапорів, що не бачив таку їхню велику кількість навіть у Львові. Бо Вінниця - це Україна, як не дивно б це звучало ;) Наступного дня повернувшись з Вінниці, я попрямував у зворотньому напрямку через Полтаву і Харків. Вирушивши у бік Луганської області, і їхавши через українські блок-пости, на одному з блок-постів, подарував українськім бійцям символіку Збірної України. Хлопцям було приємно :)

Ось так я проїхав в обидва боки - 3,000 км. І не шкодую про це. Враження тільки найкращі. А по-іншому і не могло бути.

Слава Україні !

Слава нації !

Герої не вмирають !

З повагою, Бандерівець (працюючий на Держдеп та київську хунту).