Пригоди українців в Новій Зеландії

Є з чим порівнювати. Так склалося, що за всіма форумами молодіжної або юнацької збірної в мене була можливість спостерігати. Благо, телебачення дозволяє

Дуже добре пам’ятаю перший форум нашої «молодіжки» в Франції. Це було покоління Беліка ( а чому не Білика????), Комарицького, Руденка. Якщо не помиляюся, тоді тренером збірної був Анатолій Бузник.

Далі, були форуми в 2006 році ( теж фінал, покоління академічної групи Яковенка+ Михайлик, Чигр, Рибка), перемога в 2009 році на домашньому ЧЄ( збірна Калітвінцева, Гармаш, Петров, Парцванія, Коркішко) та участь в молодіжному Євро в Данії( не вийшли з групи, тільки одна нічия при двох поразках, покоління Ярмоли, Конопи, Степаненка)

Сьогоднішня юніорська збірна на ЧС в Новій Зеландії залишила, напевно, що найслабше враження.

Спеціально, переглянув всі матчі в запису, коли вже результат був відомий, щоб не дивитися футбол, як вболівальник, а більш системно оцінити, те, що відбувалося на полі.

Якби не економічна ситуація в країні, не думаю, що хтось би з цих гравців « виплив» в дорослому футболі. А так, шансів в них вистачає

Головний тренер Олександр Петраков перед початком форуму говорив, що існують проблеми в тому, що багато гравців вже задерли носа, тому, що хтось вже постійно грає на рівні ПЛ, хтось отримує певний час, хтось вже має хороший контракт і завдяки цьому знижує вимоги до себе

Сам ЧС тільки підтвердив слова головного тренера. Ми не побачили «гарячих очей», не побачили великого бажання. Ніхто не збирався «гризти землю» чи «помирати на полі». Вийде – добре. Не вийде- нічого страшного.

Самого якогось малюнку гри теж не було. Українці виходили з сили суперника, більше придивлялися до опонента, а вже потім думали про атаку. Позиційно дуже мало вдавалося атакувати, більше через контргру.

Лідерами команди були представники Шахтаря:

Богдан Сарнавський пропустив тільки один м»яч на турнірі. В важкий момент парирував одинадцяти метровий удар в матчі з США. Незважаючи на те, що пропустив тільки раз- постійно був в грі і неодноразово виручав свою команду.

Лідером захисту був Тарас Качараба. Високий, довгий, постійно страхував своїх партнерів. Лідером збірної та її найкращим бомбардиром всього турніру став Віктор Коваленко.

Якщо в Шахтарі Мірча Луческу використовує на позиції опорного, так в збірній Віктор грає набагато вище ніж в своїй команді. Розташовувався на позиції Тешейри, тобто, грав під нападником, в даному випадку Беседіним.

Зрозуміло, що на такій позиції- можливостей, для враження воріт суперника, в нього було набагато більше.

Але все одно, я не вірю, що Коваленко буде грати в основі Шахтаря. Структура гри там дуже сильно відрізняється.

На жаль, ті, на кого дуже розраховували перед ЧС – провалили цей турнір. В першу чергу, це стосується динамівців, які вже понюхали пороху в першій команді Динамо Бурда дуже старався, але не завжди в нього виходило все, що він хотів. Видно, що відсутність ігрової практики( через травму)- дала про себе знати.

Харатін та Чумак, які повинні були вести гру команди, не виконували своїх прямих функцій. Суперник в середині поля дозволяв собі дуже багато, особливо в програному матчі з Сенегалом.

Сергій Ребров, тільки підтвердив мої думки, не взявши обох гравців на збори з першою командою до Австрії, хоча в минулому сезоні, обидва гравці знаходилися « під» першою командою.

Напевно, що обом гравцям варто переосмислити певні речі. Особливо, ставлення до футболу. Хлопці, повинні для себе визначити: чи вони хочуть жити в Києві та виконувати контракт з Динамо( тобто сидіти в дублі та в кращому разі виходити на якісь хвилини в першій команді Динамо), чи грати в футбол. Якщо грати в футбол- так потрібно їхати в оренду за ігровою практикою, навіть в без зарплатній Ужгород, аби тільки через рік( півроку) реально претендувати на щось в Динамо.

Виходить так, що молодий гравець декілька разіва вийшов на заміну, а вже з «ящика» не вилазить. Де твої титули чемпіон???? При великому ВВЛ місце на старій базі знайшлося б не тільки для Мбокані, але і для Чумака.

Від нападників чекав більшого. На молодіжних форумах вони в нас завжди були хороші. Беседін- багато старався, але користі було не багато. Яремчук- виходив на якісь хвилини.

Ще один потенційний лідер команди Едуард Соболь теж нічого не показав. Хоча, вже давно грає серед дорослих. Багато помилок, багато нервів.

Єдиним світлим п’ятном на полі був Валерій Лучкевич. Який провів повноцінний сезон з Дніпром. Бився, гриз землю, йшов вперед, допомагав захисникам, пасував, прострілював. Гра збірної відразу змінилася, коли молодий фланговий гравець Дніпра прибув до збірної. Видно, що для хлопця футбол- на першому місті. Суперник, турнір, гроші, команда -не мають ніякого значення. Головне – величезне бажання грати в футбол.

Напевно, що мають значення певні ментальні речі. Варто молодому гравцеві потрапити до топ-клубу, чи підписати контракт, чи бути залученим до першої команди, як відразу гравець знижує до себе вимоги. Хоча насправді, це тільки можливість йти вперед, вдосконалюватися, ставати дійсно чемпіоном в майбутньому.