Хотів би усім розповісти, яким важчим був мій шлях при повернення до окупації. В'їхати виявлося складніше, ніж в'їхати. Так ось усі увімкнули Google Maps, і слідкуємо за моїм маршрутом переміщення.
Отже. Виїхав о 5:45 з міста Старобільськ (Луганська область), яке звісно контролюється українськими військами.
Дуже багато у цьому місті мешкає, хоча і тимчасово, бійців АТО. Проїзд коштував 300 гривень до самого Луганська. Спочатку усе було гаразд. Спокійно їхали до Артемівського КПП через українські блок-пости. Дожилися, що всередені країни знаходится КПП. Будь ти проклятий, путлер. Наші вояки були привітними на усіх постах. Наш водій, напевно з морально-патріотичних міркувань, пригощав пачкою цигарок наших вояк на кожному бок-посту. І відразу кажу, що цигарки - це не хабар, як могли багато людей подумати. Це радше допомога українській армії. Їхали через Рубіжне, Кремінну, Красний Лиман і через Артемівськ звісно.Коли почали під'їджати до Артемівського КПП, то я відверто був шокованим тим, що побачив. Колона машин стояла у довжину понад 3 км. А прохід людей забезпечувався перед самим КПП. А що було далі, то важко описати. Далі почався армагеддон. Наш водій звісно поїхав без черги повз цю колону автівок, щоб якнайближче під'їхати до КПП. Звісно тим водіям, які стояли у черзі це сподобалося, і водій почув на свою адресу багато "ввічливих" слів. Також цей оскаженілий натовп почав кидатися під колеса автобуса. Нашому водієві довелося віддати цим навіженим свої документи, як гарантія того, що він повернеться назад.
Вийшов я десь за 400 метрів від КПП. І пішов у чергу. Ось на фото до речі цей натовп, який стояв біля мене.
У черзі було приблизно 300 чоловік, які теж стояли для перетину кордону. Простоявши у черзі 80 хвилин, я нарешті пройшов КПП, показавши паспорт і перепустку для лінії розмежування. Далі пройшовши через увесь КПП, мене чекала, як і усіх, хто йшов зі мною, нова підстава. Водій, який довіз до Артемівська сказав. що після проходу КПП, за блок-постом, стоятиме багато машин таксі, які повинні довезти усіх до останнього посту у селище Майорське. А це 17 км на хвилиночку. Але жодного !!! таксі не було !!! А інший автобус, який чекав усі біля поста Майорське, не міг потрапити до КПП Артемівська. І оже долай ці 17 км, як хочеш. І я, як усі пішов пішки уперед, чекаючи найгірше. Відразу скажу, що найгірше якраз було попереду. Я тягнув на собі десь 28 кг ваги. І з кожним наступним метром було йти все важче і важче. І тут люди почали зупиняти тачки, які їхали з контрольваної української теріторії до окупації. І найдивніше те, що в окупацію в'їжджало у чотири !!! рази більше машин, ніж виїжджало. Пройшовши 2 км, я почав помирати від спеки, яка була просто неймовірною. І дійшовши до єдиного будинку на 5 км, мені пощастило. Молода дівчина запронувала мені, яка жила у цьому будинку, і ще декільком людям підкинути усіх до останнього українського блок-посту. А це знову непередбаченні витрати. Доїхав до отаннього посту швидко, але і тут чекела підстава. Як виявилося, проходити пішки через пост Майорське не можна. Тільки на транспорті. І знову мені пощастило, що місцевий мешканець селища готовий був перевести через пост. Знову віддавши деяку суму грошей цьому пану, нарешті дістався свого автобусу. і виїхав додому.
А далі знов підстава. Їхав мій автобув чомусь невідразу через Дебальцево, а через Горлівку та батьківщину Овоча - Єнакієво. У Горлівці мавп з автоматами було надзвичайно багато. Навколо фейкові прапори терористичної організації днр і бидло. Доїхавши до Єнакієвого, усіх чекав справжній пісець. Мікробусік почав глохнути. І довелося їхати зі швидкістю 5 км/ч майже 2,5 години кружляючи цим містом. І на виїзді з Єнаквєвого, наш бусік здох остаточно. Добре, що водій викликав з Луганська інший бусік, і той за 2 години прилетів до нас і забравши, усіх, знов полетів "додому".
Поїхали ми через "колишнє пекло для наших бійців" - Дебальцево. І у Дебальцево спідкала ще одна неприємність. МІсцеві орки, які було, чи то під наркотою, чи то косяк закурили, почали шаритися у сумках пасажирів. І почали нахабно забирати їжу з сумок. І у мене теж забрали трохи їжи "для потреб армії ново..ідосії". Я нічого не міг зробити, бо мавпи були ж автоматами. А скільки було у Дебальцево розвалених будинків, то це важко описати :( У мене просто немає слів. Те що я побачив у Дебальцево - жахає. Але нічого, усі окупанти відповідатимуть перед українцями за свої криваві злочини.
Заїхавши в іншу фейкову республіку, я був здивований майже відсутністю блок-постів бойовиків. Доїхав я до Луганська вже без проблем. Але приїхав замість 13:30 о 20:15. Дуже важкою виявилася подорож "додому". Але чого не зробиш заради Збірної.
Слава Україні ! Та слава українській армії !
Перемога буде за нами !
З повагою, луганській БіндЄрівець.