Чому нас банять за слово кацап?

Поряд із давнім терміном “москаль” на східноукраїнських землях з XVIII ст. в розмовній мові вкорінився етнофолізм “кацап” і його похідні. Зокрема, слово “кацап” українці використовували й у приватному листуванні. У листі до Якова Кухаренка від 30 вересня 1842 р. Тарас Шевченко запитує: “Хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом?

” (Підкреслення самого Т. Шевченка) . Яків Кухаренко — український письменник, етнограф, наказний отаман Чорноморського козацького війська, якому Шевченко присвятив поему “Москалева криниця”, писав у 1857 р. до поета, який повернувся із заслання: “Ех Тарасе, Тарасе, зведе тебе ця проклятуща кацапня! Куди ти йдеш? Знову на рожон прешся. Плюнь на них” . Згадуючи часи “Кирило-Мефодіївського Братства”, П. Куліш писав: “Мы сделались ненавистниками не только тех, которые, по нашему воззрению, были виновниками бедственного положения нашей родной Украины, но и самих москалей, этого, по нашему тогдашнему мнению, грубого и ни к чему высокому неспособного народа, который мы звали кацапами. Шевченко был неистощим в сарказмах, анекдотах и припевах на счет великоруссов” . У листі Миколи Гоголя до свого земляка — історика, філолога та етнографа Михайла Максимовича міститься така порада: “Бросьте в самом деле “кацапию”, да поезжайте в Гетьманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудить хорошенько! Для чего и кому мы жертвуем всем” . Леся Українка, розглядаючи твір Л. Толстого не з його улюбленого аристократичного, а з російського народного життя “Власть тьми”, який їй дуже не сподобався, взяла французький переклад твору, щоб побачити “як може вийти така крайня кацапщина у французькому перекладі” . У листі до сестри О. П. Косач вона писала: “Іван Грозний представляли італьянці по італійськи… поводитись по кацапськи вони не вміли, один тільки Іван Грозний був похожий на кацапа” . Неофіційний етновизначальний термін “кацап” набрав такої популярності, аж його мусили відобразити укладачі словників як українськомовних, так і російськомовних. Наведемо із кількох лексиконів підбірку найбільш характерних прикладів слововживання цього терміну. Авторитетний словник Б. Грінченка так тлумачить цей псевдоетнонім: “Кацап, па, М. Великороссиянин. Тут дивляться, аж входить кацап. ум. Кацапчик,у в. Кацапюга. Кацапеня, няти, с. Великорусский ребенок. Кацапка, ки. ж. Великороссиянка. Приїхав в одне село — дивиться, кацапка кричить. Кацапня, ні. соб. от кацап. Кацапський, а, е. Великорусский, Кацапчик, ка, ум. от кацап. Кацапщина, ни. Великороссия. Лаяв кацапів і кацапщину. Кацапюга, ги, м. ув. от кацап” . Російський лексикограф В. Даль це слово тлумачить так: “Кацап — прозвище, данное малорусами великорусам” . У новітньому післявоєнному словнику російської мови знаходимо таке: “Кацап, устар. простореч. презрительное название русского (в отличии от украинца). Кричали,… торговались на тротуарах греки, армяне, евреи, турки, французы, кацапы, хохлы. (А. Н. Толстой. Четыре века). Кацапка , устар. простореч. Женск. к кацап. Кацапский , устар. простореч. Относящийся к кацапу” . У сучасному українському словнику надибуємо: “Кацап, а, ч., заст., розм. Зневажлива назва росіянина. Ярмарок аж кипів…, цокотять перекупки, божаться цигани, лаються кацапи (Вовчок, VI, 1956, 294); Прийшли кацапи обідати, посміялися з неї, хоч вона того й не пойняла [не зрозуміла] (Мирний, І, 1954, 67). Кацапка, и, ж., заст., розм. Жін. до кацап. Кацапський, а, е, заст., розм. Прикм. до кацап. Його [Гоголя] невмирущі типи з “Мертвих душ“ — це зразки з наших панів, а не кацапських (Мирний, V, 1955, 410); Жарт такий, як у кацапа. — Ви б ліпше запустили собі кацапську бороду, вона б вам більше личила (Д. Бедзик, Дніпро..., 1951, 210)” . Як бачимо, словники неспростовно підтверджують широке розповсюдження псевдоетноніму “кацап” в Україні. Теж саме підтверджує художня література. “Племенную своеобразность двух народных отраслей видел издавна, и с обеих сторон, сам народ: с обеих сторон был русский народ, издавна разделившийся, по политическому положению и политической мерке, на великую и малую Русь, но эта Русь на одной стороне были “хохлы”, на другой “москали” или “кацапы” — простонародные клички, имевшие для обеих сторон более или менее определенный смысл” . Із властивою йому документальною точністю А. Свидницький описує ставлення подільських селян до незвичного для них попа-кацапа: “На тім покошились, що вибили Тимоху: ще попросили дяка, щоб настрочив супліку до архирея, а один з громади диктував, а всі слухали і все: “так-таки, так!” або: “це не так!”… Все прописали: що Тимоха б’ється з громадою, дома тещу б’є, поганий приклад дає, і жінку товче, аж убити хоче, бо й кричить: “Уб’ю, а сам на Сибір піду”; і п’янствує, і в школі вікна побив. Йому добре бити, а громаді страта: за що нам кошта нести? І складались на дзвін, а він купив заводило, бо хотів кишеню собі полатати. І те помістили в прошенії, що він на срам дому Божому зветься Петропавловський, як і церква по сусідству. То щоб взяли його, нелюдяного, і відіслали в кацапщину, звідкіль він і прибув, бо тут він зовсім-таки не годиться: і звичаїв не знає і не шанує, і мови не розуміє і другеє-прочеє. Жінку ж просили оставити тут де-небудь за проскурницю — хоч-таки в Солодьках, бо вона не кацапка. Після цього прошенія — щоб на місце Тимохи прислали пока хоч сякого-такого: хоч такого, що йому й під носом не світає, аби вже хоч не кацап” . Таке ж ставлення до попа-кацапа відмічалося на Чернігівщині в другій половині XIX сторіччя. “Почуття окремішності своєї від “кацапів” було у наших священиків зовсім ясне й виразне. Я пригадую дуже добре, — писав М. Галаган, — як неприязно вони зустріли в своїм гурті священика, присланого в одно із недалеких від нас сіл із якоїсь російської єпархії. Ніколи не чув я, щоб поза очі називали його на ім’я чи на прізвище: назва для нього була одна — “кацап” . Під час арештів членів Кирило-Мефодіївського Товариства у Києві поліція знайшла на паркані прокламацію такого змісту: “Братья! Настает велыкый час — час, в который вам представляется случай смыть поношения, нанесенные праху отцов наших, нашей родной Украине подлою рукою вечных врагов наших. Кто из Вас подымет руки за великое дело… За нами Бог и добрые люди. Вечно верные сыны Украины — враги кацапов” . Назву “кацап” широко вживали в побуті не лише українці, але й українські євреї. Відомий єврейський етнограф, збирач народних дотепів Шафрін, подає єврейський анекдот: “Коли кацап купує серп у єврейській крамниці, то піддає серп трьом випробуванням. Передовсім вириває собі з бороди волос і намагається перетяти його у повітрі. Якщо серп розітне волос навпіл, то добре, якщо не розітне надвоє, то зле. Потім ударяє серпом об камінь. Якщо вискочить іскра, то добре, якщо не вискочить, то зле. Потім бере серп і ховає його під свій кожух. Якщо продавець не зауважить цього, то добре, якщо спостереже, то зле…” . Варто навести також спостереження відомого єврейського політичного діяча В. Жаботинського: “Ми, євреї, самі тут на Півдні так старанно і так наївно насаджували по містах русифікаторські основи, наша преса стільки клопоталася тут про російський театр і поширення російської книги, що ми врешті цілковито впустили з очей справжню, аритметичну дійсність, як вона виглядає за межами нашого курячого світогляду. Поза цими містами вирує суцільне, майже тридцятимільйонне українське море. Загляньте будь-куди не лише в його центрі — в котрий небудь Миргородський або Васильківський повіт, загляньте на його окраїни — до Харківської або Воронізької губернії, біля самої межі, за якою починається великоруська мова, — і ви будете вражені, до якої міри незайманим і незмішаним залишилося це суцільне українське море. Є на цій межі села, де по цей бік річки живуть “хахли”, а по той бік — “кацапи”. Живуть споконвіку поруч і не змішуються. Кожний бік розмовляє по-своєму, одягається по-своєму, зберігає свій власний звичай; одружуються лише зі своїми; цураються один одного, не розуміють і не шукають взаємного розуміння. Варто було б поїхати туди П. Б. Струве, авторові теорії щодо “національних відштовхувань”, перед тим, як казати про єдину трансцедентну “загальноросійську” суть. Такого виразного відштовхування нема, як кажуть, навіть на польсько-литовському або польсько-білоруському етнографічному кордоні. Знав свій народ український поет, коли вичитував нерозумним дівчатам: Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люди… А. Свидницький в повісті “Люборацькі” наводить приповідку, якою дразнили на Поділлі кацапів: “Неголені, бородаті, дразнять собак попід хати, в корчах засідають, людей виглядають: сто душ — сто копєєк. Гугу, тюга! кацапюга!” Про “кацапів” є чимало народних прислів’їв, наведемо для ілюстрації одне: “Бог сотворив цапа, а чорт кацапа” . Політика обмосковлювання в СССР здійснювалася шляхом примусово-планового перемішування населення. Українську молодь — випускників профтехучилищ, технікумів та вузів — масово скеровували на роботу в Росію, а російську — навпаки, в Україну. Їдко-саркастичне схвалення отакої реалізації “сталінської дружби народів” відбито в популярній тогочасній приказці: “Хай живе й пасеться кацап на Україні, а хахол на Сахаліні’’. Напевно ніколи так часто не вживався друком етнофолізм “кацап”, як у бурхливі роки революції, коли агітатори різних політичних спрямувань змушені були промовляти до широкого українського загалу зрозумілою і доступною йому мовою. У 1919 р. виходить більшовицька пропагандистська брошура під шокуючою назвою: “Про кацапів”. Ось деякі уривки з неї: “Гетьманці, петлюрівці та інші самостійники казали селянам, що вони запрохали німців тільки для боротьби проти “засилля кацапів”. В дійсності наші куркулі боролися тільки проти кацапів-селян і кацапів-робітників; кацапам-куркулям, кацапам-поміщикам вони навіть допомагали” . І далі: “кацапи-поміщики, кацапи-буржуї є наші вороги, як: українці-поміщики та українці-куркулі” . У пропагандивних виданнях уряду Української Народної Республіки теж вживалося слово “кацап”. Наприклад, було розповсюджено плакат-карикатуру під назвою “Братнє життя кацапів з українцями”. На плакаті, що зображає, як два дядьки-українці тягнуть плуга, а два кацапи їх батожать, подано такий текст: “Цих два грубих кацапи — це, напевно, большевицькі комісари з Московщини. Ви бачите, як їм очі позапливало салом? Це вони так у вас на Вкраїні харчуються добре. Та й додому в Московщину не мало везуть. За сім місяців свого хазяювання на Вкраїні большевики вивезли на Московщину десятки тисяч вагонів (а це десятки мільйонів пудів) ріжних харчових продуктів: зерна, паші, м’яса, масла; тисячів пудів соли, гасу, шкіри; багато фабричних машин, десятки тисяч вагонів і тисячі паровозів, сотні тисяч кос і безліч всякого іншого добра. Як Ви думаєте, як би це все зосталося на Вкраїні, чи було би у нас тепер така дорожнеча, що бідному й дихнути не можна? А гляньте-но на наших дядьків! Десь їм не так добре ведеться, як комуністам, що й очі позападали і щоки повтягало? Мабуть, москалі-комуністи не по-братерськи діляться з українцями українським хлібом. Далі вже чоботи і штани з українців познімають. А може, дядькам то не до смаку, що шиї в ярмі? Це їм таке “самоопределєніє” московські большевики дали. Свободу повну “вплоть до отдєлєнія”. Все поодділяли, все позабірали у нас. Тепер, значить, і душа може від тіла свобідно відділитися. А коли, справді, котрий з дядьків ноги простягне, так комуністи тоді іншого дурня з-поміж українців запряжуть до плуга” . У брошурі, виданій Українською Народною Республікою, говориться: “В Росії за царського уряду був один народ повноправний: це росіяне (москалі-“кацапи”). Вони мали право вчитися по школах своєю рідною мовою, російською мовою писали й говорили в судах, російська мова була в армії. Іншим народам права не давали” . Українські повстанці, що діяли в центральних областях України в 1919–1922 роках, як свідчать чекістські донесення, виступали під кличем — “виганяти кацапів з України”. Як згадують учасники національно-визвольної боротьби, проти оманливого більшовицького гасла “Пролетарі всіх країн, єднайтесь” було сформульовано таку осторогу українцеві: “Всі люди твої брати, тільки москалі, ляхи, мадяри і румуни — це вороги нашого народу”. Звідси клич: “бий ляхів і кацапів” . А тепер питання винесене в заголовок. Чому нас банять за слово, яким наші великі пращури називали е ... нутого сусіда? Тим більше під час війни з росією. ((

Читать полностью: http://h.ua/story/125588/#ixzz3lKEu8U5U

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости