Примусова українізація, або Ребров та легіонери

Я думаю, що всі помітили, що більшість легіонерів перестали грати в Реброва.

Хоча, спочатку здавалося, що все буде навпаки. Пригадайте перший Кубок Реброва,а коли в складі була більшість легіонерів. Тоді, Мбокані, Ленс, Велозо, Беланда повністю переграли Шахтар

Першим був Бенуа Тремулінас. Було видно, що рівень гравця дуже високий, що він підтвердив в Севільї, але тоді все списали на прогрес власного вихованця Макаренка.

Далі захандрив Мбокані. Були видно навіть з трибун, що особливого бажання грати в Києві в нього немає. Як би до нього не відносилися вболівальники, який би поганий характер в нього не був, але конголезець – дуже сильний форвард і при бажанні може на полі дуже багато.

Потім був Ленс, який при першій можливості через шантаж залишив Динамо. Навіть такі стимули, як груповий раунд ЛЧ не змусили Ленса залишитися в Києві. Поїхав, аби поїхати.

В кінця зимового трансферного вікна на проблемну позицію лівого захисника( травма Макаренка) був придбаний за солідні гроші португалець Антунеш. На початку своєї київської кар'єри він виглядав дуже добре. Навіть здавалося, що Макаренку будуть шукати нове місце на полі. Але буквально через декілька місяців Віторіно дуже здав.

Видно, що Антунеш вміє грати, знає, як це робити, але особливого бажання в нього не завжди є. Тут мова не тільки по підключеннях до атаки, але і виконанні своїх прямих обов'язків.

Пригадайте, о в матчах з Порту, Шахтарем та Челсі з Віторіно робили буквально клоуна

Майже аналогічна ситуація з Велозо. Звичайно, що потенціал в нього величезний, що він вміє грати, але не завжди в нього є бажання викладатися на всі 100%. В Мігеля є дуже сильні сторони, а складається таке враження, що використовують всі найгірше, що вміє португалець. Він точно – не опорник, і не розігруючий, а скоріше, щось між ними.

Зараз настала черга Беланда. Зараз він навіть не потрапляє до заявки команди. Зрозуміло, що Юнес дуже сильний футболіст, що він показував в небагатьох матчах за Динамо, але якісь не футбольні причини не дозволяють його розкрити свій потенціал

Можна сказати, що Ребров очищає Динамо від не мотивованих, інертних гравців, таким чином- надаючи шанс українським вихованцям

Але з іншої сторони все не так просто. В неділю дивився матч Севілья – Реал. Справжнім лідером Севільї та королем Андалусії був аргентинець Банега. Справжній вожак, лідер команди Емері.

Пригадаю, як він переїздив до Іспанії, до свого першого клубу Валенсії після молодіжного ЧС. Всі чекали, що він буде зіркою чемпіонату. Але в нього не склалося через важкий характер, ні в Валенсії, ні в Атлетіко. Дійшло до того, що він мало не переїхав в наш Дніпро, але Унаі Емері знайшов до нього підхід, і сьогодні Банега справжній король Пісхуана

Я продовжую вважати, що Мбокані дуже сильний нападник і за своєю грою є сильнішім за всіх форварді, які були в клубі. З ним потрібно працювати, мотивувати, а не тільки злити лавою запасних.

Не всі такі прості хлопці, як Вукоєвич, Віді, Драговіч, які є професіоналами, які здатні працювати про будь-якому тренеру, є футболісти, які потребують свій підхід.

Зворотні трансфери довели, що гравці списанні з клубу вміють та можуть грати, головне з ним правильно працювати.

Не хочеться в це вірити, але схоже, що Реброву дуже важко вдається працювати з легіонерами, постійно тримати їх в тонусі, навіть незважаючи на пряму комунікацію через знання англійської мови( я думаю, що не зовсім правильно говорити, що легіонери сюди їдуть тільки за грошима, той же Дерліс не буде завершувати кар’єру в 26 років, звичайно, що гроші важливі, але можливість показати себе, теж присутня ). Реброву набагато простіше працювати з гравцями, які можуть грати за тренера, за клуб, за ще якісь ідеали, але на жаль, потенціал таких гравців дуже не високий .
Спробую пояснити, що таке легіонери в сучасному українському футболі. Це насамперед- креатив та можливість грати в видовищний футбол. В більшості українських гравців з цим великі проблеми, оборонятися їм набагато простіше.

Наприклад, Динамо втратило дуже багато атакуючого потенціалу разом з Ленсом та Мбокані. Замінити їх можуть тільки легіонери. Шахтар та Металіст показували свій кращий футбол, коли майже всі «атаканте» були легіонерами. Напевно, що найяскравішим прикладом буде національна команда, де насправді якісно атакувати можуть/вміють тільки два чоловіка, а всі інші грають на оборону.

Тобто, як би Ребров не хотів проводити українізацію, намагатися відмовлятися від легіонерів, але в сучасних реаліях без них не обійтися.