Перемога зі смаком... дьогтю

24.11. 21.45. Адреналін. Вперше за довгий час відчув приємне хвилювання перед матчем, так ніби сам виходиш на футбольне поле... Неймовірні відчуття. Я ніби повернувся в часи Метра і його Динамо кінця 90-х. Динамо Київ, імені Сергія Реброва (Реброва - Ріанчо) дарує нам надію, ламає скептисизм скептиків, посипає сіллю рани ненависників.

Так, звичайно, не все так безхмарно було на Драгао, особливо перші 20 хвилин та й протягом матчу доводилось попереживати, АЛЕ на футбольному полі була КОМАНДА. В атаці Мораєс (як на мене MVP матчу, разом з Хачеріді) гриз землю, кожен португальський сантиметр, в центрі трикутник Рибалка-Сидорчук-Гармаш топтав португальців, Хачеріді "з"їв" Абубакара і не попирхнувся. Порадував Гонсалез, старався і на атаку, і в обороні. Ярмоленко на своєму рівні. Сашо-скеля. Тяжкувато було нашим крайнім бекам, спочатку Тельо возив Антунеша, потім Сілву, але справились не без допомоги хавів. Якщо порівняти з попереднім матчем проти Челсі, то з"явилась певна впевненість, гра без сумбуру, що яскраво проявилось в кінці матчу (за винятком моменту Порто на останніх секундах). Спокійно тримали м"яч внизу і вибігали в атаку через пас, а не бий-біжи. Але ложечку дьогтю все-таки підкину. Повільний вихід з оборони в атаку. Думаю це те, над чим ще треба працювати, особливо Ярмоленку. Як тільки м"яч опиняється в нього, відразу під себе, два-три гравці суперника і позиційна атака. Не пам"ятаю хто сказав фразу " Якби Ярмоленку ще й вибухову швидкість Коноплянки, то був би ще один претендент на Золотого М"яча". Так воно і є. Та це все щоб придертись. Нам би радіти але... ...вирок УЄФА... А так було радісно на душі вчора...