Вакханалія

З Facebook Виталія Чапиноги

Путін назвав те, що відбувається в Україні вакханалією. Ну що тут сказати - десь він правий. Вакханалія у нас в крові. Вертеп, колядка, Івана-Купала, Мавка лісова, Хома Брут, Січ, уряд Тимошенко, Гоголь, "Ніч перед Різдвом".

Демократія у її чистих вальтерівських формах. Вижимка, квінтесенція.

Категоричне несприняття будь-якого регламенту і режиму. Свобода, поле і дикий степ. Тут ніколи не було "табелі о рангах". Кінь і шабля, курінь - ото й увесь порядок.

Ми ніколи не ходили строєм. Навіть, Шелест і Щербицький були компартійними "тоталітарними десидентами" в СРСР, тими, кому "віри немає" до кінця. Націоналісти... Довженко. Мовчав, але не "помалкував".

Голосно мовчав. Ми не сприймаємо тоталітаризму на гінетичному рівні. Єдине тотальне,що у нас прижилося - це тотальній футбол Лобановького-Кройфа, та й то ненадовго... Павличко і Драч, Сосюра і Тичина... "Ленін і партія" - да. Але це так, на публіку. В глибині душі і справжнє - Сагайдачний і "Любіть Україну". Невиліковні, Безнадьожні... Сорочку мати вишила мені... Лічне, своє... Червоні і чорні нитки - це поза системою політичних координат. Це важливіше, ніж будь-що.

Ми навіть терплячі. Самі форми нашого українського життя закликають до терпимості. Свиня довго росте, а з"їдається за два дні. Картоплю треба цілий день садить, а потім цілий день збирать і носить у погреб.

Пшениця, поле, город, бурьян. Коса, монтачка. Розміреність, повільність. Споглядання. річка тече, хай тече собі. Лежать у трові і дивиться в небо. Довго і бессмислєно... Хто літав літаком, той знає - тільки над Україною такі хмари - 3D... Та й вообще не хочеться заводиться ні з ким ні за що. Навіщо?

З іншого боку, я пригадую, що тільки ми могли залізти на край верби і стрибнути з неї у воду головою вниз, абсолютно не знаючи, чи глибоко там, чи мілко. Жодного разу ніхто не вбився і не втонув. Верба не зраджує...

Ми такі собі мирні люди. До пори до часу. Але ми не звикли до того, коли до нас додому хтось приходить і починає нас вбивати. Це нам нєпонятно. Ми обіжаємся на це.

Колись дуже сильно давно, я це пам"ятаю через марево літ, як у сні. На луг привезли величезного бика з кільцем у носі. Мені може років чотири було тоді, але врізалося в пам"ять назавжди.

Я не пам"ятаю за шо, але якийсь чоловік того бика дуже сильно бив палицею, бо бик нікуди не хотів іти. Він бив його так, що бик вирвав кільце з носа, визволився і придавив чоловіка до землі.

Той мужик втратив свідомість. Бика відтащило двадцять людей вбік, зв"язали його мотузками і цепами, та й сам він заспокоївся трохи на почві мєсті. Його вже відвели в сторону, а постраждалий чоловік поволі піднявся на ноги.

І коли бик побачив, що його ворог і досі живий, він поразкидав своїх "бодігардів", як ганчірки, перервав мотузки і цепи, вирвався, догнав мужика того і задавив об землю головою. Тепер уже окончатєльно. На смерть.

Таке... Така вакханалія у нас буває. Причом всігда. Це не притча...

Віталій Чапінога

https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin/posts/1290241121002138:0

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости