А менi не стидно!

Чого менi стидатись?!

Не я президент «Динамо».

Не я назначаю головного тренера.

Не я «купую» гравцiв.

Не я набираю в команду «вiльних агентiв», якi не потрiбнi серйозним клубам.

Не я треную команду.

Не я вибираю тактику на гру.

Не я дякую гравцям пiсля поразки на власному стадiонi лише за те, що «ребята старалiсь».

Не я даю смiхотворнi iнтерв'ю пiсля регулярно програних матчiв.

I не моя жiнка обзивае пiсля програного матчу фанiв команди.

Менi не стидно!

Менi боляче!!!

Боляче дивитись, як велике «Динамо» на моiх очах перетворюеться в посередню команду.

Нехай буде стидно тим, хто несе за це вiдповiдальнiсть i приймае в цьому безпосередню участь.

P.S. А ще менi страшно, що з кожним роком я вже поступово звикаю до програшiв команди у вiдповiдальних зустрiчах i турнiрах.