Їхали козаки, їхали на Євро. День третій. Чемпіони світу

2300 кілометрів-стільки ми подолали, для того, щоб підтримати збірну України.

Вранці 12 червня ми прокидаємося, вдягаємо форму нашої збірної (у нашого водія була стара ігрова форма, а в мене й одного з наших товаришів-вболівальницька), беремо з собою прапори, виїжджаємо з Брюгге і беремо курс на Лілль.

Доїхали без перешкод. У Ліллі припаркувались біля старого стадіону місцевої команди(на нинішній "Лілль" переїхав у 2013-му році, а на старому грають регбісти).

Довелось скористатися допомогою місцевих. Вони побачили, що ми заблудились і провели кілька кілометрів-до "Стад П'єр Моруа". Під час дороги куди оком не кинь-всюди німці! А де ж наші? На щастя, наші починають з'являтися ближче до стадіону. В перекупника із Бельгії один з наших товаришів купує квиток-в нього його, на відміну від нас трьох, не було. Квиток він узяв на сектор "D" і... міг би стати героєм частини каналів, котрі транслювали Євро. Уявіть собі: Сидить дядько в українській формі, з українським прапором, в кепці з тризубом, з велетенським оселедцем... просто посеред сектора, вщерть забитого німецькими фанами.

Обідаємо у ресторанчику поблизу стадіону. Вразило меню. Воно було трьома мовами-французькою, німецькою і... хоч і дуже ламаною, але українською. Фотофакт на підтвердження:

Ближче до матчу йдемо на стадіон. Тато купує шалик збірної-якийсь німецький фан прийняв Тата за француза. На стадіоні-все більше й більше людей. Німці переважають. Між іншим, на нашому секторі були якісь підозрілі люди, очевидно, російські провокатори-ми їх визначили за "говором". Дуже сподобався, говорячи боксерськими термінами, "андеркарт". Тобто-робота з фанами. Пісні, танці, "хто не скаче, той москаль" і дуже кумедний флешмоб-ловлять двох людей і просять цілуватися.

Перипетії самого матчу описувати не буду-ви й так знаєте. Опишу краще те, як підтримували свої команди ми і німці. І, чесно кажучи, в цьому плані ми німцям, як і на футбольному полі, також програли. Наприклад, перед матчем німці свою пісню співали хором. А багато наших фанів навіть не знали слів пісні "Їхали козаки" і коли таких вихоплювала камера, то вони просто махали прапорами. Німці значно організованіше підтримували своїх. Хоча деякі наші "заряди", як розповідав наш товариш, який дивився гру з німецького сектора, німці хвалили.

Поки ми йшли до "форда" по завершенні матчу, деякі місцеві побачивши нас, кричали голосно "Україна!" або "Шевченко!". Як висловився Тато "Шевченко-це все, що іноземці знають про Україну". До речі, забігаючи наперед скажу, що коли ми були в Парижі, то перше, що згадав хлопець, який продавав сувеніри поблизу Ейфелевої вежі, почувши, що ми з України-також прізвище нинішнього головного тренера національної збірної.

Ми повертаємось до Брюгге. На 13 червня у нас була запланована прогулянка цим старовинним містом.

Таким був день 12 червня. Він ознаменувався поразкою збірної України від збірної Німеччини. Це, з одного боку, залишило не дуже приємні враження. А з іншого-ми вживу побачили чемпіонів світу!

(Продовження "нотаток мандрівника"-завтра)

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости