О, спорт, ти мир?

До початку матчу Динамо – Шахтар залишилось менше 12 годин. Скоріше б!

Справа в тому, що читаючи блоги, коментарі, аналітичні судження до цього матчу, здається, що ми знаходимося в переддень Третьої Світової або, принаймні, чергової війни за Україну. У повітрі пахне війною, нібито це не чергова гра 18 туру першості України (хоча й дуже відповідальна), а сasus belli.

Так, суперники непримиримі, так у суперників різна ідеологія, так суперники один одного не люблять, але ж це не битва під Фермопілами й не бій під Ватерлоо.

Кроти, тролі, гібридна футбольна війна й т.д. Ми й вони, болільники Шахтаря, перегинаємо палку в своїй любові до команд.

Давайте заспокоїмося.

Звідки це пішло?

Я пам’ятаю, як кияни зі здивуванням дивились на перших фанатів Спартака в другій половині 80-их, коли вони крушили після гри все, що їм попадало під руку.

Але ж я пам’ятаю й розбиті вікна потягу Київ – Москва через рік після нового десанту фанатів цього московського клубу.

Так це було.

На жаль, на матчі прийшла жорстокість. На жаль на матчі прийшла безжальність і немилосердність. На жаль дикість, грубощі й побиття людей на стадіонах стали безкарними. Красива гра стала нагадувати гладіаторські бої.

«О, спорт, ти мир». Панове, давайте згаємо цей вислів Кубертена. Давайте зробимо, а це залежить від нас, цю гру лише футбольним матчем.

З повагою до всіх! Але, надіюсь і вірю, що виграє Динамо!