Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Сумно, боляче, невесело, програли…
Я б навіть сказав, що продули під фанфари, як казав один з героїв відомого радянського серіалу. До того ж фанфари виявились іржавими, а ноти написані симпатичними чорнилами...
Одним словом, вчорашня гра збірної – це не суєта суєт, це жах жахів. Я до вчорашнього вечора думав, що гірше грати, чим грає нинішнє Динамо вже не можна, а виявилось, що моя думка була хибною.
Знаєте, колеги, друзі, чи товариші по чарці наодинці, чим мене здивував і майже вбив вчорашній матч? А здивовало і вбило те, що я десь на півпершу годину ночі спокійно виключив комп’ютер, ліг спати й заснув. Розумієте – заснув. Зазвичай після програшу Динамо я десь до другої – третьої кручусь, згадую моменти гри і намагаюсь забити замість того ж Бєсєдіна, а тут – заснув.
Як гарно і славно починався вчорашній вечір. Фото і відео з очищеної від окупантів Балаклії, жовто-блакитний стяг над Шевченковим і повідомленя деяких пабліків, що наші вже в Борівському, а це лише 30…35 км до Купянська, гріли душу, наше кошеня темним зимовим вечером (у кожного своє кошеня).
А потім дві пробоїни і наш футбол замість того, щоб обігнати в рейтингу УЄФА Московію під фанфари, з музикою, йде на дно…
Сумно….
Тут посилання на відео з 8- річним Мессі.
Гляньте.
Декілька слів про причини програшів Динамо на старті чемпіонату. Звичайно на мою дилетанську думку.
Майже всі, як експерти, так і вболівальники, зійшлись в думках, що основною причиною цих ніяких програшів є функціональна яма в фізичній готовності гравців. Мов Луческу, намагаючись попасти в ЛЧ, вивів фізичну готовність гравців на пік в першій половині серпня, а нині у бідних гравців Динамо спад, синусоїда поїхала вниз.
Восьма година ранку. Відбій вже четвертої повітряної тривоги. Якось не футболу. Але ж якщо тільки думати про ці тривоги, то можна, як два по два чотири, зійти з глузду і вийде п'ять, а то й сім. Тому краще про футбол. Про нього любимого.
Динамо програло вчора свій перший матч в новому, воєнному, чемпіонаті України.
Декілька слів в продовження вчорашнього посту.
Ворскла вилітає з Ліги Конференцій від посереднього шведського клубу АІК.
Зоря під фанфари вилітає з тої ж самої Ліги від не менш посереднього румунського клубу Університатя.
І як вишенька на торті, Дніпро -1 ганебно летить в прірву Ліги Конференцій, куди його відправив АЕК з кіпрської Ларнаки.
В вівторок, після закінчення страхолюдства, що називалось «матч Бенфіки з Динамо», тягнуло написати пару, дві пари, три пари і т.д неласкових слів, про Динамо. Про наше з Вами любиме Динамо.
Слава богу втримався.
Бо на холодну голову розумію, що потрібно говорити, писати, кричати, верещати, навіть, не про ГРУ Динамо, а про САМЕ Динамо і взагалі про наш український футбол.
Я не знаю, як Ви, але десь з 65-ої хвилини мені вже хотілось піти спати. Утримували лише дві речі:
- перше: грало Динамо, хоч навіть в чудо вже не вірилось;
- друге: на 63 хвилині на поле вийшов Яремчук і хотілось глянути, що сьогодні являє основний форвард збірної України (невдовзі з матчі).
Я не про Тараса Григоровича. Ні. Кобзар символ і уособлення нації. Забути його – злочин. Хоч і розумію, що ледве знайдеться хоча десята частина українців, що прочитали бодай третину Кобзаря, навіть того першого з восьми віршів і поем. А про те що Великий Тарас писав не лише революційні чи антимосковські вірші, а ще й лірику знають і читали раз – два і не більше.
