Олег Лужний – про життя та кар’єру, проблеми "Карпат" і війну з Росією.

Відверте інтерв’ю "Футбол 24" із легендарним екс-капітаном київського "Динамо" і збірної України.

Вмовити Олега Романовича на інтерв’ю – нелегко. “Я вже все розповів раніше. Що нового ви хочете почути?". Але наполегливість приносить результат – Лужний погоджується відповісти на запитання "Футбол 24" буквально "з коліс". Наша розмова відбулася в два етапи – до та після товариського матчу винниківського "Руху" з рівненським "Вересом".

"Мені Луческу не подобався – увесь час скиглив"

– Олеже Романовичу, вже кілька років ви не тренуєте. Вирішили взяти тривалу паузу, чи, може, пропозиції, які надходять, вас не влаштовують?

– Пропозиції були. Наприклад – із Польщі. Мене запрошували у "Карпати", але ми не домовилися з керівництвом клубу. Вони хочуть робити бізнес, але не вкладати гроші. При цьому – щоб ще й результат був. Але якщо ти не вкладаєш гроші у футболістів, то про який результат може йти мова? Я згідний: Західна Україна – неймовірний край, тут мусить бути суперкоманда. Але для цього потрібен час.

У "Шахтарі" та "Динамо" є чудова інфраструктура для дітей, чого не скажеш про Західну Україну. Молодь хоче займатися футболом, а немає де. Спершу організуйте інфраструктуру, а тоді вимагайте результати. Належить вибудувати все – від 7-річних футболістів до професіоналів, скерувати у правильне русло. А "Карпати" свою молодь активно розпродають. Для чого тоді робити якусь команду і ставити завдання?

– Валерій Яремченко, який минулого року протримався на посту головного тренера "Карпат" кілька днів, також скаржився на це…

– Пам’ятаю, як Яремченко висловився щодо мене: "Є тренери, які говорять, дають інтерв’ю, а я приїхав працювати". То чому ж тоді не працював цей великий тренер? Чому?

– Чим ви заклопотані в теперішній період?

– Вчора я приїхав до Львова (розмова відбулася у п’ятницю, – "Футбол 24"). Сьогодні гратимуть "Рух" (Винники) і рівненський "Верес". Подивлюся, що собою являють ці команди. Живу у власне задоволення.

– Від якого матчу ви останнім часом отримали справжню естетичну насолоду?

– Із задоволенням переглянув матч ПСЖ проти "Барселони". Дуже сильно відіграли французи. Це показова гра – на якому рівні має перебувати сучасний футбол. Колективні дії, відбір, атаки, контратаки. Матч – просто супер!

– Дивлячись на ПСЖ, у вас виникали аналогії із "Динамо" 1997 року?

– Пам’ятаю, як ми тоді розгромили "Барселону". Але хочу сказати, що, на мою думку, ПСЖ виглядав сильніше, ніж тодішнє "Динамо".

– А "Сельта" – "Шахтар" переглянули?

– Так, дивився. Враження? Нормально зіграли. "Шахтар" увесь час показує хорошу гру.

– Колись ви критикували Луческу. Коли румунський тренер пішов із "Шахтаря", ваше ставлення до "гірників" змінилося в кращий бік?

– Мені Луческу не подобався як людина, а не як тренер. Він увесь час скиглив: "нам пенальті ставлять", "на нас судді тиснуть". Моментами команда грала погано, але в нього крайніми завжди були арбітри. У "Зеніті" те саме – почав гнати, що "Спартак" хочуть зробити чемпіоном, а його команді не дають грати. У Лізі Європи з "Андерлехтом" суддя нормально судив? (Усміхається). А до "Шахтаря", як команди, я завжди ставився і ставлюся нормально.

– Перед стартом весняної частини УПЛ "Динамо" поступається "Шахтарю" 13-ма очками. Такий гандикап відіграти нереально?

– Та ну, ви що – жартуєте? 13 очок у чемпіонаті України. З ким тут "Шахтар" втратить стільки пунктів? Я вважаю, що це – нереально.

– Ваші екс-партнери – Ребров і Шевченко займають зараз дуже відповідальні тренерські посади. Яким буде ваш проміжний підсумок їх роботи?

– Все дуже просто: якщо є результат – вони справляються, якщо немає – не справляються. У футболі найважливіший – результат. Ти можеш розповідати про якісь проблеми що завгодно, але дивитимуться на результат. Вважаю, що Ребров і Шевченко справляються відсотків на 95. Шевченко лише починає, але вже видно малюнок гри, є прогрес. Хлопці зовсім по-іншому ставляться до своєї роботи. Команда росте.

"Я народився з таким характером"

– Останніми роками у Вічність відійшли кілька легендарних "динамівців" – Баль, Белькевич, Гусін, Чанов. З ким у вас були найтепліші стосунки?

– З усіма, по суті. З Балем ми дружили віддавна. З Белькевичем і Гусіним грали разом. Чанова я застав у "Динамо", ще коли пацаном приїхав до Києва наприкінці 80-х.

– Вболівальники досі ставлять сучасним футболістам за приклад вашу самовіддачу і працездатність. Від кого ви успадкували свій характер?

– Цей аспект неможливо навчити чи натренувати. Це має передатися із молоком матері. Я таким народився. Характер мені дістався і від матері, і від батька. Звик: якщо роблю щось – віддаюся на 100 відсотків.

– Ви народилися у Львові, але першою дорослою командою стало луцьке "Торпедо". Як опинилися на Волині?

– У ті часи за команди Другої ліги мали грати два молоді футболісти в домашньому матчі і один – у виїзному. Ця програма була просто супер. Вона давала можливість юнакам зарекомендувати себе. Нас, вихованців інтернату, розібрали тоді у Рівне, Хмельницький, Чернівці, Луцьк. Хто хотів працювати – той зарекомендував себе і пішов далі. А дехто прагнув грати у футбол і гуляти. Так не буває. У той період потрібно концентруватися лише на футболі.

– У молодості Віталій Кварцяний був таким же жорстким, як зараз?

– На футбольному полі Кварцяний – один, за його межами – зовсім інший, добрий. Кварцяний-тренер і Кварцяний-людина – абсолютно різні. Він – максималіст. Якщо ти вийшов на поле, то повинен грати у футбол, віддаватися повністю і виконувати, як він каже, підкати головою. Може побіжу, може не побіжу, може зроблю підкат, може не зроблю, бо поле погане – з такою людиною одразу можна попрощатися. Я вважаю, що у Кварцяного підхід – правильний. Те, що переборщує, обзиває, кричить – інша справа.

– У своїй автобіографічній книзі Кварцяний пригадує, що ви полюбляли грати в карти. Які суми стояли на кону?

– Та якими могли бути суми – ми заробляли копійки. Просто вечорами грали собі на дозвіллі – не будемо ж цілими днями книжки читати чи фільми дивитися. Правильно? Молоді пацани, хотілося розслабитися інколи.

– Хто мав найбільший вплив на формування вас, як футболіста? Приміром, Мирон Маркевич згадував, з яким ентузіазмом ви тренувалися разом із ветераном "Карпат" Степаном Юрчишиним…

– Юрчишину не потрібно було тренуватися. Але я увесь час морочив голову: пішли, пограємо. І він, з поваги до мого бажання, допомагав мені, підказував, як приймати м’яч, як бити. Я йому за це досі дуже вдячний. Звісно, сформувався я і завдяки Кварцяному, а також Маркевичу, який мене взяв у "Торпедо".

– Володимир Безуб’як зі слів Ярослава Луцишина розповідав, що у спортінтернаті ви застосували проти одного зі своїх партнерів фізичний прийом.

– Це неправда. Такого моменту я не пам’ятаю.

"У Туреччині побили наш автобус"

– Як відбувся ваш перехід у київське "Динамо" наприкінці 80-х?

– У Львові ми приймали "Ростсільмаш". За них виступав Олег Матвєєв, на якого приїхав подивитися Михайло Коман. Я той матч відіграв добре і Коману сподобався. Він підійшов до Лобановського: "У Львові є такий Лужний". Валерій Васильович дуже довіряв Коману, і відповів: "Давай". У "Карпати" зателефонував Вєрємєєв і розповів про інтерес до моєї персони. А я тоді якраз збирався переходити в одеський "Чорноморець". Почувши про "Динамо", трохи злякався. Але мама мені сказала: "Якщо хочеш грати у великий футбол – то ризикуй. Київ – це Київ. Якщо ж не впевнений у своїх силах – не йди".

У "Динамо" тоді грала практично вся збірна СРСР, тому я не сподівався на таку довіру від Лобановського. З першого матчу він мене поставив в основний склад. Це стало для мене приємним шоком. Я старався з усіх сил, щоб виправдати його довіру.

– Ви встигли зіграти 8 матчів за збірну СРСР. Який із них найбільш пам’ятний?

– Це 8 лише офіційних. Разом із товариськими назбирається 14. Мені тоді було 20 років, тож кожен матч у футболці збірної ставав особливим. Запам’яталося, як грали у Туреччині. Це був жах! Матч запланований на сьому вечора. Ми прокидаємося о 9 ранку, а там вже стоїть неймовірний гул. "Що таке?" – "Та це стадіон забитий вболівальниками". Уявляєте, що відбувалося під час матчу? А потім наш автобус побили, бо ми перемогли 1:0. Виграли у турків і вдома, у Сімферополі. Ця перемога вивела нас на чемпіонат світу в Італію. Ось два матчі, які я б виділив.

– Перед останнім пришестям Лобановського "Динамо" очолювали Пузач, Фоменко, Онищенко, Сабо, Павлов. З ким із цих тренерів вам було найкомфортніше?

– З Фоменком. Жорсткий і вимогливий? Та нормальний він тренер. Якраз такий, як має бути. Знав, коли жорстко застосувати дисципліну, а коли навпаки – пошкодувати. Усе робив правильно.

– Потім у клуб повернувся Лобановський. Чи була особлива розмова віч-на-віч?

– Його прихід співпав із часом, коли мене запрошували в "Ліверпуль". Зимові збори. Лобановський пропонує: "Поїхали з нами. Підготуєшся, а потім поїдеш". Я вирушив із "Динамо" на двотижневі збори. Телефонують із "Ліверпуля": "Ти де?" Лобановський радить: "Почекай. Я бачу, ти ще неготовий". Через два дні Валерій Васильович запрошує до себе. "Розумієш, – каже мені. – Я тільки прийшов у команду, ще добре не знаю гравців. Ти мені мусиш допомогти". Я не зміг відмовити. Якщо б Лобановський не знав, чим я дихаю, то такого б не пропонував. Як нормальна людина, я відчував до нього вдячність за те, що він колись запросив у "Динамо" і зробив з мене футболіста.

– До кого з одноклубників у вас, як капітана, виникало найбільше претензій?

– Я завжди вважав так: якщо ти виходиш на поле, то повинен віддаватися повністю; добігати; не тягнути на себе ковдру, якщо можна віддати пас, щоб людина забила в порожні ворота. Якщо я мав претензії – то тільки по ділу. Просто так ні до кого не присікувався.

– Артем Яшкін, який вас нещодавно зустрів, спершу хотів звернутися по батькові – з великої поваги…

– (Усміхається) Самому про себе говорити не личить. А от коли люди висловлюють свій погляд збоку – це правда. Якщо Яшкін розповідає, отже так і є.

– Ваш найпам’ятніший матч у Лізі чемпіонів?

– Багато є хороших спогадів. Але хотів би виділити наш матч із "Спартаком" у 1994-му, коли ми програвали 0:2, але забили три у відповідь і перемогли. Пригадується також кваліфікація проти празької "Спарти" – вдома поступилися 0:1, але виграли у Чехії в серії пенальті.

– Проти кого з зірок світового футболу вам було найважче?

– Мікаель Лаудруп. Нестандартний гравець із двома робочими ногами. Гіггз та Овермарс – дуже швидкі. Проти цих трьох гравців потрібно було підбирати спеціальну тактику.

– Ви тричі мали шанс поїхати зі збірною України на чемпіонати світу та Європи, але щоразу зупинялися у стикових дуелях. Коли розчарування було найбільшим – у 1997, 1999 чи 2001?

– У 1990-му, коли я не поїхав на чемпіонат світу в Італію (Сміється).

– Епічний матч Росія – Україна у "Лужниках". "Бей, Хохлов, спасай Россию" – заголовок у "Советском спорте". Чи стикалися ви тоді з іншими прикладами зверхнього ставлення "старших братів"?

– Постійно. Був такий Кубок Співдружності, який "Динамо" вигравало тричі поспіль. Пам’ятаю, нагороджують нас пластиковими медалями, які ще в Радянському Союзі придумали. Їх можна одразу викидати. У нормальних країнах нагорода – то дійсно вартісна річ, яку бережеш. А то таке вручили, яке нікому не потрібне.

На церемонії нагородження виступає Колосков, червоний від злості, і каже: "Лучшей команде на турнире, занявшей второе место. "Спартак" Москва!" Ми так реготали на тому нагородженні, що ви собі навіть не можете уявити. Я такого в житті не чув, щоб найкраща команда посіла друге місце.

– Серед росіян була версія, начебто Філімонов пропустив від Шевченка спеціально. Мовляв, на це вказує ще й той факт, що незабаром голкіпер перейшов у київське "Динамо"…

– Та це якась клоунада! Оця всяка всячина від того, що вони шукають проблему у всіх, тільки не в собі. При чому тут Філімонов? Він що – робот і не може помилитися? Вони не беруть до уваги те, що погано грали. Так само і в політиці – Росія завжди шукає проблему в інших. Та подивіться, як ви самі живете.

"Венгер і Лобановський – два різні тренери"

– Ви збиралися перейти у "Ньюкасл", але опинилися в "Арсеналі". Це була пропозиція, від якої не відмовляються?

– Пропозиція – пропозицією. Просто "Арсенал" і "Ньюкасл" – команди різного класу.

– Що вас здивувало в організації роботи і тренувань, коли ви після Лобановського прийшли до Венгера?

– Наведу один приклад, щоб ви розуміли. В "Арсенала" тренувальні збори – через три місяці: у травні закінчили сезон, у серпні їдемо готуватися. Ще поки попередній чемпіонат не завершився, адміністратор клубу вже бронює готель, перевіряє там кожен номер. Наприклад, щодо того, куди виходять вікна – на вулицю чи у двір. Якщо на вулицю – такий варіант неприйнятний.

Летиш на виїзний матч Ліги чемпіонів. Тобі дають меню, де ти обираєш, що будеш їсти, коли летітимеш назад. Хочеш, наприклад, рис із рибою, чи якісь салати – будь ласка! Меню робилося під кожного гравця. Ось це був рівень організації роботи! Все продумано до дрібниць. Нам залишалося лише грати і перемагати.

– Чи побачили ви щось спільне між Венгером і Лобановським?

– Дві різні школи, два різні тренери, дві різні людини. У Лобановського – дисципліна, фізичне навантаження, знання психології – як знайти підхід до наших футболістів. У Венгера ж усе базувалося на довірі. Перш, ніж купити гравця в "Арсенал", вони дізнавалися і перевіряли, що він думає і чим дихає, який у побуті і в колективі. Для них важливі не лише ігрові якості, а й людські. Мені розповідали про одного форварда, якого думали купити в "Арсенал", але відмовилися: "Він може напитися, погуляти. У нас таке не проходить".

– Лондон – багатомільйонний "мурашник". До чого вам найважче було звикнути?

– Та взагалі ні до чого. Хіба що спочатку важко було звикнути до гри "Арсенала" – чотири захисники в лінію.

– З ким із колишніх "канонірів" досі на зв’язку?

– Іноді зідзвонюємося з Люнгбергом. Контактую також із Гріманді, Вієйра.

– Четверті місця "Арсенала" в АПЛ, а також вильоти з 1/8 фіналу Ліги чемпіонів вже давно стали темою для карикатур. Епоха великого Венгера себе вичерпала, чи проблема в іншому?

– Я думаю, що там ні в чому немає проблеми. Якщо керівництво клубу не витрачає таких божевільних сум на трансфери, як це роблять "Ман Сіті", МЮ чи "Челсі", отже їх влаштовує такий підхід і четверте місце. Там люди краще знають, ніж ми з вами, що їм потрібно робити. Продовжувати контракт з Арсеном, чи ні. Нам про це думати не потрібно.

Проблема нашого українського менталітету в тому, що ми думаємо про зайві речі. Ми не дивимося, що у нас під носом, в нашій хаті, а дивимося, що там лондонський "Арсенал" робить. Навіщо нам дивитися на Лондон? Якщо на те пішло, то у них взагалі проблем немає! Вони отримують задоволення від життя і футболу.

"Порошенко повинен відповідати за кожну свою фразу"

– Тоді давайте поговоримо про наші проблеми. Три роки в країні йде війна…

– То до Президента запитання, а не до мене. Колись Порошенко обіцяв, що АТО триватиме не місяці чи роки, а години. Як Президент може так розкидатися своїми словами? Він повинен відповідати за кожну свою фразу. А що Порошенко робить, наприклад, для нашого спорту? Подивіться, як наші спортсмени виступили на Олімпіаді. На якому рівні наш футбол. Поки що бачу лише, як відкриваються нові магазини Roshen.

– Як у громадянина України, у вас, напевно, щемить серце.

– А ви думаєте, я не пропускаю це все через серце? Цвіт країни, молоді пацани гинуть на війні. Ми недавно хоронили сім чоловік на Майдані. Наймолодшому – 23 роки, найстаршому – 32. А скільки їх загинуло за увесь час – ми не знаємо. Розповідають про 2 тисячі – то сміхота! Там загинуло більше 20 тисяч. Усі – найкращі люди, бо йшли воювати за Україну. Отже, їх потрібно було вибити.

"Нам не дозволяють йти в атаку". Відбили напад і можна наступати, займати окуповане село чи місто, але ж цього не дозволяють. Чому? Що це взагалі за війна така – питання №1.

– Колись ви дали інтерв’ю "Футбол 24", де жорстко висловилися щодо українців, які їдуть грати за російські клуби…

– Це не було жорстко. Я висловився, як нормальна людина. Крім Росії є ще мільйон різних держав, де можна виступати. Мені байдуже до їх проблем. Просто вони такими вчинками показують, що в них у серці. Показують свою душу – чим дихають всередині.

Наші патріоти стоять і перекривають потяги, щоб вугілля звідти не возили. А футболісти їдуть туди заробляти гроші – таке в них нутро, значить. Все дуже просто.

– У вас дві доньки. Чи потішили вже онуками?

– У них немає проблем з тим, щоб вийти заміж. Але спершу потрібно стати на ноги – закінчити університет, знайти роботу, а вже потім можна створювати сім’ю. Доньки виросли у Британії – там зовсім інший менталітет.

– Що, крім футболу, приносить вам задоволення?

– У театр ходимо, граємо в теніс. А ще люблю кататися на лижах.

– Микола Павлов нам зізнався, що він – людина сентиментальна, переглядає лише драми і мелодрами…

– Мені також дуже подобаються ці жанри кіно. Повністю солідарний із Миколою Петровичем.

https://football24.ua/zbiravsya_u_liverpul_ale_ne_zmig_vidmoviti_lobanovskomu_oleg_luzhniy__pro_zhittya_ta_karyeru_problemi_karpat_i_viynu_z_rosiyeyu_n367232/