Для того, щоб потрапити на юнацький ЧЄ збірній України потрібно було стати переможцем групи еліт-раунду, який відбувався в Нідерландах. Окрім нашої збірної в групі ще були господарі змагань, фіни та греки.
На жаль, наша юнацька збірна не впоралася із цим завданням. Спочатку перемогли однолітків із Греції 2-0.
Причому більшу частину другого тайму грали в меншості та не реалізували пенальті. Без шансів проступилися господарям 2-0. Хоч пропустили в самому кінці гри двічі, але перевага господарів була з грою. Реалізуй хоч половину своїх моментів – рахунок міг би бути не пристойним. А в останньому турі -програли не самим футбольній Фінляндії – 2-1. Наші забили свій гол в самому кінці гри, коли вже нічого не вирішувалося.Мав можливість бачити всі ці матчі. Скажу чесно, що ми поступилися не тільки по результату, але і по грі. Напевно, не тільки я чекали трохи іншого результату…
Скажу чесно, що не розумію головного тренера Володимира Єзерського. Він в команді не так давно. До цього працював Володимир Циткін, який пройшов попередній відбір( минулої осені еліт- раунд був в Бучі та Борисполі, тоді збірна Україна посіла друге місце перемігши Латвію та Ісландію, але поступившись Туреччині). Замість того щоб доповнити зіграну і багато в чому зібрану завдяки юнацькій збірній( Алібеков, Янаков, Леднев) команду «Динамо» Ю -19( не могли грати правий захисник Тимчик та воротар Маханьков вони обоє 1997 року народження і вже не можуть грати за юнацьку збірну) , або продовжити роботу свого попередника Циткіна, Єзерський вирішив будувати власну команду. Це все дуже нагадувало «Дніпро» із бажанням грати другим номером швидко вибігаючи в контратаку через фланги( при тому, що в команді є плеймейкре Шапаренко, гравці середини поля Алібеков та Булеца), тільки от виконання було дуже далеке від ідеалу. А гра першим номером, коли потрібно було атакувати, виглядала взагалі дуже беззубо, це при тому, що саме таку гру ставлять команді Ю -19, яка є базовою для збірної.
Може тренер збірної на молодіжному рівні, коли команда збирається декілька разів на рік, поставити якісну гру команді, ти паче, що тренер працює із командою тільки десь два місяці? Як по мені, так відповідь більше ніж очевидна
Хочу тут поставити в приклад Олександра Головка. Спочатку Олександр Борисович працював із збірною Ю- 19, а вже після того, як довів до ручки молодіжну збірну Ковалець, пішов на підвищення та очолив «молодіжку». Так от, Головко розуміючи, що за декілька днів не поставиш особливої гри збірної, чи не поясниш власного бачення футболу, просто використовував клубні напрацювання в збірній. Тоді найсильнішими були гравців «Шахтаря» 1996 року народження. Саме вони були базовими гравцями збірної Ю -19, а зараз «молодіжки». Мова йде про Вачібарадзе, Борячука, Кудрика, Зубкова, Арендарука, Матвієнка, Сагуткіна, Кірюханцева, Качараби а також Коваленка та Зінченка, які зраза виступають за національну збірну. Іншими словами, за основу бралася вже готова команда проблемні позиції, якої підсилювали гравцями інших команд. Нагадаю, що юнацька збірна Головка грала на ЧЄ в Греції, а вже молодіжна збірна перемагала Францію в Києві на стадіоні «Оболонь»
На противагу цьому Єзерський розбив зіграну динамівську пару центральних захисників Попов – Миколенко. Такого навіть собі Циткін не дозволяв, який теж мав власне бачення футболу. Постійні пошуки на позиції правого захисника, ротація в середині поля.. Є питання по легіонерах. Ми не така вже футбольна країна щоб відмовлятися від гравців, які мають європейський досвід. Не розумію, як мінімум відсутності Томаса Середи, який зимою поміняв « Чорноморець» на Грецію.
Відповідальність за результат в Нідерландах має понести не тільки Єзерський, але і людина, яка його туди рекомендувала, тобто, Мирон Богданович Маркевич. Можливо в такому випадку, коли костяк збірної складають юні динамівці був би більш доречний тренер, який вже має досвід роботи із іспанською системою підготовки? Або хоч людина, яка має досвід роботи саме в юнацькому та молодіжному футболі, а не тільки в дорослому. Будь-хто погодиться, що тут є велика різниця.
Я приходжу до висновку, що найбільшою проблемою в українському футболі є відсутність кваліфікованих спеціалістів на рівню юнацьких та молодіжних команд. Зазвичай, на це місце запрошуються колишні футболісти. Бачення яких футболу майже ідентичне із тим, як вони бачили футбол під час своєї кар’єри. Ніяких сумнів немає, що Володимир Єзерський був великий професіонал та людина, для якої не було дрібничок в особистій підготовці до матчів. Але це збірна, це навіть не клуб, тут потрібна людина, яка буде об’днувати, брати все краще, що є на рівні клубів, бути психологом, який надає додаткової впевненості гравцям. Я поки цього близько не бачу.
Також ще хочу приділити увагу питанню єдиної системи для всіх збірних. Помічник Андрія Шевченка Рауль Ріанчо хоче одну систему для всіх збірних. Мовляв, щоб усі збірні грали за одною схемою гри, це допоможе адаптації молодим гравцям. Навіть проводив тренування із збірною Ю -19 разом із Єзерським.
У нього навіть виникла суперечка на рахунок цього із тренером молодіжної збірної Головком. Я тут підтримую останнього. Звичайно, що єдина система для всіх збірних – дуже добре, але чи є в нас гравці для гри першим номером? Загреб дав відповідь на це запитання. Я думаю, що кожна збірна повинна йти власним шляхом виходячи із сильних сторін гравців, які є в команді. Найкращим показником буде результат. Буде результат – буде і прогрес гравців.