Чи мусить українська збірна боротися за участь у чемпіонаті світу, який має відбутися у країні-агресорі?

Темы:
Сборная Украины

Футбольний сезон-2016/2017 в Україні підсумовував матч у Фінляндії, у якому наша національна команда здолала господарів 2:1 у рамках відбірного турніру мундіалю-2018. Важко, з боями, але свої три очки після ганебної поразки в товариському поєдинку від Мальти, яка в рейтингу ФІФА посідає 182-ге місце, українці здобули.

З урахуванням того, що хорвати програли 0:1 в Ісландії, шанси навіть на перше місце в групі команда Андрія Шевченка має доволі реальні. Двох прямих суперників — Хорватію та Туреччину — Україна приймає вдома, з ісландцями зустрінеться в гостях. Тобто навіть за умови непереконливої гри путівка на мундіаль величезною дивиною не стане. Інше питання: чи потрібна нам участь у чемпіонаті світу, який наступного року відбудеться в Росії? У принципі, вболівальники налаштовані категорично: їхати в країну-агресорку не треба за будь-яких умов. Дискусії точаться лише навколо форми відмови. Найпоширеніший варіант — команда не зможе вийти із сильної відбірної групи й предмет дискусії щезне автоматично. Однак є й інший, гоноровий варіант. За ним пробиватися на мундіаль треба, а потім гордо від участі відмовитися, мотивуючи рішення політичними міркуваннями. Такої думки дотримується, зокрема, і колишній оборонець київського «Динамо» та збірної СРСР Стефан Решко. «Потрібно посісти перше місце в групі, а потім демонстративно відмовитися від поїздки в Росію, — сказав Стефан Михайлович. — То було б ефектно. А не провалити все самим, а потім виправдовуватися, що в сусідню країну ми й без того не поїхали б». Аналоги схожих відмов у світовій практиці вже були. Обидві в розрізі великих форумів стосуються якраз збірної СРСР. У 1960-му грати із совєтами у чвертьфіналі першого Євро відмовилася франкістська Іспанія. Через 13 років на повторний поєдинок відбору до мундіалю-1974 в Сантьяго, навпаки, відмовилися червоні. Мотивували це рішення брєжнівці тим, що совєцькі футболісти не гратимуть на стадіоні, на якому розстрілював комуністів режим Ауґусто Піночета. Показово, що жодних санкцій супроти збірної СРСР тоді не застосували. Безперечно, сьогодні рамки стосовно зняття зі змагань під егідою ФІФА й УЄФА стали помітно жорсткішими, що дає підстави українським функціонерам заперечувати можливість зняття збірної після успішного відбору небезпекою отримати тривалу дискваліфікацію. Однак у тому то й річ, що останнім часом загострень на кшталт іспанського або чилійського у світовій практиці було небагато. Факт війни з північно-східним сусідом робить наші умови форс-мажорними, і саме на цьому мали б наполягати вітчизняні чиновники. Варіанти з відмовами — то балачки людей, які впливати на рішення Федерації футболу України не можуть. А ті, від кого щось залежить, воліють від різких заяв чи конкретики утримуватися. «Я хотів би зіткнутися з проблемою, що ми виграли відбірний турнір і мусили обирати, їхати чи не їхати на чемпіонат світу, — сказав наставник збірної Андрій Шевченко. — Але ми ще далекі від цього, наразі в нас зовсім інші проблеми. Ми ставимо завдання перемагати, претендувати на перше місце. Це наша спортивна робота. А політичні й організаційні вирішуватиме ФФУ». Очільникові Федерації Андрієві Павелку переадресовувати питання на когось іншого не личить. Однак, щоб не висловлюватися рішуче, Андрій Васильович зіслався навіть на волю випадку: «Давайте спочатку здобудемо право на участь у фінальній частині чемпіонату світу, а потім вирішуватимемо, що робити. До цього часу, може, щось і станеться, допінгові та інші розслідування можуть мати свої наслідки». Чітко й недвозначно на футбольне питання відповів лише президент Петро Порошенко: «Думаю, має бути бойкот цьому чемпіонату світу. Поки російські війська в Україні, я вважаю Кубок світу в цій країні немислимим». Власне, українці тривалий час сподівалися, що право проводити мундіаль у Росії таки відберуть. Причин начебто чимало. Одна з них — Росію підоз­рювали в тому, що голоси, завдяки яким країні дістався мундіаль, купилися. Частково це підтвердилося, коли у відставку відправили президента ФІФА Зеппа Блаттера. Втім, достатньої доказової бази, щоб відібрати чемпіонати світу в Росії та Катару, який теж звинувачують у корумпованому здобутті права на проведення світової першості-2022, у зацікавлених сторін не знайшлося. Інший фактор проти Росії — постійні допінгові скандали, у які потрапляють російські спортсмени. Через них росіян не допустили до участі в останній Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро. А в Олімпіаді-2016 не виступала ціла легкоатлетична збірна. Також антидопінгові санкції стосувалися ковзанярського спорту, у якому в Росії відібрали право на проведення етапу Кубка світу. Також під дискваліфікацію потрапили майже в повному складі російські біатлоністи. Втім, футболістам позитивних допінг-проб уникати наразі вдається, і через те до російського футболу зараз претензій не так багато. Вагомим чинником для покарання Росії могла б стати політична складова. Після анексії Кримського півострова й через ведення бойових дій на Сході України Росія потерпає від економічних санкцій. Їхні наслідки відчутні подвійно з огляду на те, що паралельно країна й далі готується до футбольного мундіалю. Коштів на нього відома своєю широкою душею «страна» не шкодує. Витрати безпрецедентно високі. Буквально в травні бюджет на підготовку до чемпіонату світу зріс до 4,7 млрд руб. Якби Росія після будівництва потрібних об’єктів і супутнього з цим процесом великого відмивання втратила право проводити мундіаль, економічний крах був би майже неминучим. Але Путін теж розуміє це дуже добре. Певне затишшя у ставленні до України й пояснюється, зокрема, ризиком втратити футбольний чемпіонат світу. Зрештою, минулого тижня в Росії стартував Кубок конфедерацій — турнір, який традиційно відбувається за рік до старту чемпіонату світу на території країни-господарки мундіалю й за участю найсильніших на своїх континентах збірних. Це практично гарантовано означає, що питання про можливе перенесення світової першості-2018 в іншу країну більше не порушуватиметься. А отже, знову повертаємося до нашої дилеми. Якщо функціонери обережні, а вболівальники категоричні, зокрема тому, що багато з них не приховують: їхати до Росії для них небезпечно, то футболісти час від часу видають щось недолуге.  Взяти 21-річного нападника київського «Динамо» Артема Бєсєдіна. Недавно в коментарі він заявив таке: «Можливий бойкот чемпіонату світу? Слухайте, ми граємо заради того, щоб туди поїхати! Я не бачу жодних причин, щоб не їхати. По-моєму, питання таке взагалі не має порушуватися. Нерозумно з політичних причин відмовлятися від чемпіонату світу». Вийшло, що сказав один із наймолодших, але своїм висловлюванням Бєсєдін озвучив позицію, якої дотримується значна частина гравців збірної. Це й не дивно, адже більшість футболістів, попри зменшення клубами бюджетів, і далі живуть у своєму відірваному від реалій простолюдинів світі. Світі, у якому війна — явище абстрактне і їх стосується лише крізь призму неможливості грати на «Донбас Арені». Занурюватися в ситуацію глибше й цікавитися, хто ж розпочав ці бойові дії, простий футболіст національної збірної з футболу не бажає. Винятки, мабуть, є, але вони поодинокі. І дуже показово, що жоден із підопічних Шевченка прямо про те, що наша збірна не повинна їхати у 2018 році до Росії, не сказав. Футболісти Тарас Степаненко та Микола Матвієнко полюбляють відпочивати в окупованому Криму. Зокрема, Матвієнко був там нещодавно, навіть світлини відповідні в Instagram викладав. Максим Малишев їздить до окупованого Донецька й почувається там, судячи з повідомлень у соцмережах, теж непогано. Воротар Андрій П’ятов вже після російського вторгнення на Донеччину й Луганщину знімався, перебуваючи в тих краях, з особами з колорадськими стрічками на грудях. Напівоборонець Віктор Коваленко спершу виклав, а потім сором’язливо зняв зі сторінки в Instagram світлину, на якій він під час акції ФФУ відвідує поранених українських бійців. Оборонець Ярослав Ракицький — єдиний, хто ніколи не співає перед матчем державного гімну. Євген Селезньов і Богдан Бутко навесні 2014-го переїздили грати в російські клуби. «Мені треба годувати сім’ю», — щиросердно виправдовувався Селезньов, місячна зарплата якого в «Дніпрі» була не менше ніж $30 тис. Це наша збірна. Збірна України, у якій про свою українськість говорити не прийнято. Українською в цій команді розмовляє лише Артем Федецький, допомогу пораненим бійцям регулярно надає динамівець Андрій Ярмоленко. Інші ж «канфліктам на Вастокє» не переймаються. Тож, коли постане питання про участь чи неучасть в мундіалі-2018, розраховувати на вияв громадянської позиції футболістами, мабуть, не варто. У статуті ФІФА міститься норма про невтручання державних органів влади в діяльність їхніх, Міжнародної федерації футбольних асоціацій, колективних членів. Інакше кажучи, футбольні чиновники дуже не люблять, коли на рівні керівництва країни обирається керівний склад федерацій, коли рішення ухвалюються за вказівкою згори. Зрештою, між «декларувати» й «діяти» прірва. Рішення про участь у російському мундіалі в наших умовах буде тільки прерогативою держави. Чимало залежатиме, зокрема, від поточної політичної доцільності. Не виключено, що дозвіл чи заборону на поїздку до Росії затвердить особисто президент Порошенко. А всі зацікавлені сторони змушені будуть це рішення приймати смиренно. Чи не тому тренера-початківця Шевченка торік улітку призначали на посаду, бо розуміли, що найближчий відбірний цикл з огляду на політичні реалії турнірного значення не має? Андрій Миколайович теж усе розуміє добре. Інакше тотального процесу омолодження команди в умовах турнірної боротьби він не проводив би. Скидається на те, що Шевченко готує команду до відбору на Євро-2020. А відбір на мундіаль до Росії — лише ширма. Іван Вербицький

Автор: (GarryKot)

Статус: Эксперт (9660 комментариев)

Подписчиков: 3

83 комментария
Лучший комментарий
  • Север Помнит(korsar_vo) - Опытный писатель
    30.06.2017 10:12
    • 5
Еще комментарии
Комментировать Еще комментарии