Повернення у рідну гавань, або навіщо вигадувати велосипед

Отримав вчора задоволення від гри «Динамо». Давно такого не було. Напевно, із часів перемоги на «Драгао», або перемоги збірної у Львові над словенцями чи , коли розбили « Евертон» у Києві. Довго думав, що мені нагадує вчорашня гра «Динамо»? Команда гра, надійна( кількісна) оборона, швидкий вихід в атаку, повна самовіддача гравців.

Саме такий футбол дає можливість нашим гравцям розкривати всі свої чесноти. Ми не вміємо( чи просто не можемо) грати через короткий пас( довго розігрувати м’яч), показувати якусь технічну підготовку, показувати індивідуальну майстерність. Ми дуже добре вміємо битися, наші успішні команди завжди фізично були дуже добре готові, ніколи не поступалися у бажанні. Ось це наш футбол, при якому українські футболісти розкривають свій потенціал.

Ніхто не буде сперечатися, що зараз іспанський футбол є найсильнішим у Світі. « Реал» не так давно показав наскільки вони сильніші від інших. У них флангові захисники – гравці всієї бровки, опорники – футболісти, які не сильні у відборі, а сильні у контроль м’яча. Є флангові нападаючі, а не флангові півзахисники. Скільки у нас в Україні якісних флангових гравців атаки? Від сили тільки два. І то, обидва мають певні проблеми. Скільки центральних захисників, які не тушуються перед пресингом? Можливо один Ракицький. Скільки у нас опорників, які можуть вести гру? Жодного. Скільки плеймейкерів, або так званих «десяток»? Немає нікого. Про нападаючих із українським паспортом і згадувати не хочеться. Навіщо тоді мучитися самому та мучити когось у такому разі?

Якщо ми хочемо хочемо грати у іспанський чи ще якийсь футбол потрібно вчити дітей починаючи із 10 –ти років, або запрошувати 4-5 легіонери високої якості на ключові позиції. Он той же «Шахтар» грає, де частина гравців( українці) носить рояль, а частина гравців( бразильці) на цьому роялі грає

Я вважаю, великим позитивом, що ми повернулися до футболу, який дає можливість власним гравцям розвиватися та ставати ключовими у команді. Виходячи із сьогоднішніх політичних, економічних реалії –це найкращий вихід із ситуації. На мою думку, не варто забувати за цей стиль у часи, коли ситуація у країні стане кращою. Але потрібно розуміти, що бізнесу( великих продаж) на такому футболі не заробиш. Наприклад, команда «Динамо» сезонів 1997-2001 продала тільки 5-ть гравців( Шевченко, Ребров, Лужний, Максимов, Каладзе), це при тому, що команда грала двічі у плей –офф ЛЧ та одного разу доходила до півфіналу. Я думаю, що це не так вже і багато. Після вдалого виступу на ЧС 2006 тільки один Шевченко змінив клуб. І то, це скоріше, завдяки виступам за « Мілан» та бажанню дружини жити в Лондоні. «Дніпро» грав у фіналі ЛЄ. Багато гравців залишили команду, але окрім Калініча у Європі ніхто себе не проявив. Збірна потрапила на Євро вперше пройшовши кваліфікацію, але інтересу до гравців не стало більше. Тільки один Зінченко перейшов до « МС», але це скоріше завдяки махінаціям агентів. Навряд чи колись він там буде грати у першій команді.

По вчорашній грі. Хацкевич дав дуже гарний урок своєму візаві Гюттеру. Спочатку чекали помилок у захисті( обидві прийшли із лівого флангу). А у другому таймі не прижалися до власних воріт, а активно грали на атаку. Травма Сидорчука змусила прижатися ближче до своїх воріт. Крайні захисники провели не кращий матч. Багато помилок від Кадара та Морозюка. Гармаш видихнув після заміни Саного. Він минулого року повністю виключив із гри Фреда. Коваль доводить, що він сильніший(надійніший) від Рудька, але потрібно більше працювати над виходами. Психологія не дозволила здобути більше переконливу перемогу. Але у Берні буде зовсім інша гра. Дуже жаль, що Сидорчук може не зіграти. Заміни йому поки немає. « Янг Бойз» не та команда по якій варто робити далекоглядні висновки, але і «Динамо» має потенціал для подальшого прогресу.