І у футболі, і не тільки у футболі – подія і… реакція на неї. Хвилюючий, навіть нервовий поєдинок і оплески (коли перемога…), статті, коментарі та і просто думки, комусь висловлені мимохіть. Вони бувають дуже різними. Команда виграла – зіграли погано! Команда програла – теж погано…
У одного знаменитого поета у вірші висловлена неординарна думка, процитувати не зможу, але перекажу своїми словами зміст: поет, звертається до себе і до колег по перу так – мовляв, перемоги від поразки (у літературі, певна річ) ти не повинен відрізняти.
Інколи складається таке враження, що за «Динамо» вболівають виключно літератори. І саме ті з них, що не відрізняють перемоги від поразки.
Коли переглядаєш фото, мимоволі помічаєш: багато що залежить від точки, з якої велася зйомка. Залежить, як і від точки зору, висловленої у розмові.
Так сталося, що матч «Динамо» – «Олександрія» я зміг переглядати лише під кінець цього непростого поєдинка. Зображення на екрані з’явилося тоді, коли динамівці вітали один одного, трибуни радісно шуміли.
Так, «Динамо» забило… Це добре… А який же рахунок?! 1:0… Нормально – улюблений рахунок! Потім показали реакцію тренера «Динамо» – тренер тихо і приязно усміхався… І трибунам, які вирували, і команді, яка, нарешті, «розмочила» рахунок, і такому тривожному світу навколо. Хацкевич не був схожим на когось з тренерів зарубіжних клубів, які, бува, такий кордебалет влаштовують з приводу забитого гола. Хацкевич не був схожим і на себе, коли на прес-конференціях з дещо похмурим виглядом проголошував твердокам’яні істини.
Відразу ж подумалося – о, це щось нове… Адже саме ця посмішка, а не гучні заяви, обнадіювала. Ще невідомо, як там складеться у поєдинках з «Аяксом», але саме посмішка переконувала – надія є… Коли тренер так посміхається, суперник має бути дуже обережним. Бо футбол з посмішкою – це сила!
Потім показали гол. Голи бувають різними. Бувають вимучені, але вкрай потрібні голи. Бувають голи «трудові» – коли хлопці бігали і… вибігали! Цей гол був інший – ніби вільний у польоті птах, який стрімко набирає висоту. Віктор Циганков елегантно прийняв м’яч і влучно «поклав» його у правий кут воріт. Ще до того, як м’яч долетів до цілі, виникло гостре відчуття (і це не зважаючи на те, що знаєш – це повтор…) – має бути гол…
Гол був чимось невловно схожий на голи бразильців, коли в ударі нема акценту тільки на силу. Коли в ударі поєднуються і сила, і вміння, і натхнення. До того ж гол був забитий у середині другого тайму, коли думки про необхідний результат натхнення аж ніяк не додають, але був забитий так розгонисто і розкуто, ніби це… на початку першого тайму.
Про «Динамо» кажуть – молода команда… Так, молода команда… Але ж у забитому голі були – і молодість, і майстерність!
Хоча сумнів… в’їдливий сумнів… з’явився майже зразу ж. Команда грає так, як їй дозволяє грати суперник. А чи удасться ось так і стрімко, і розкуто, і натхненно забивати у Європі, а не в Україні?! А дуже хотілося б, щоб саме так і було.
А завершу усе це ось такими віршованими рядками, що склалися у процесі викладу приведених вище думок.
І тихий вир надій, і серця жар...
Коли бентежна юнь чи в дні сивин:
Бо перемога – це влучний удар...
Бува, один удар... Тільки один!