Перший виїзд до Львова. 10 років тому.

Шановні пані та панове ! Шановне панство ! Привіт, львів'яни !

Сьогодні виповнюється рівно 10 років, як я, звичайний мешканець Луганська, вирішив таки здійснити неможливе (на той час здавалося неможливим) - проїхати 1,450 км у напрямку Західної України. А точніше не я вирішив, а так сталося, що після майже 4-річної перерви, Збірна України знов повернулася грати до Львова, і я таки поїхав до столиці Західної України на матч Україна - Польща.

Починаючі з 2008 року, а це 10 років, я майже (за виключенням 3 ігор) не пропустив жодного домашнього матчу нашої Збірної. І ця серія почалася саме зі Львова.

Як згадую зараз, що навіть не вагався, чи їхати, або не їхати до Бандерштадту ?! Однозначно їхати. Хоч і було далеко їхати, але це мене не спиняло. Чого не зробиш задля Збірної.

І мене не лякав, а навіть приваблював той факт, що НАРЕШТІ, я зможу опинитись в україномовному середовищі ;) І нарешті зможу перевірити свій рівень української :) Не буду вихвалятись, але на той момент, я дуже непогано знав українську, бо у своїму класі у школі, я був один з найкращих зі знання української мови. А зараз її знаю ще краще :)

Ви усі не уявляєте, що мені довелося пережити, щоб доїхати до Львова.

Виїзд з Луганська був призначений за 2 !!! доби до самого матчу. Якщо не зраджує мені пам'ять, а саме о 17:46, 18 серпня, мій потяг Луганськ - Львів (так, був тоді такий рейс) вирушив у напрямку столиці Західної України. Їхати треба було понад 27 !!! годин, коли температура на вулиці у затінку була +34°, а у самому вагоні було приблизно +40°. І довелося терпіти усі 27 годин цю сауну. Навіть не знаю, як я зміг доїхати до Львова з-за такої температури живим ;)

І ось подолавши 1,450 км, мій потяг нарешті прибув до Львова. Коли я вийшов зі свого вагону, і вперше побачив сам залізничний вокзал, то був приголомшений. Таке відчуття, що приїхав не до Львова, а кудись до Австрії, або Кракова, бо дуже цей вокзал "змахував" на якийсь закордонний. Просто краса.

...Ранок, і сонце почало сходити над столицею Західної України, і луганський вболівальник Збірної почав і сам прокидатися ;) І на жаль, усіх розчарую. Ранок почався не з філіжанки запашної львівської кави, а зі звичайної кави.... з автомату, яка смакувала непогано. Не пам'ятаю, чому я не зміг тоді випити справжньої львівської кави. Ото я дурень ;)

Ну а далі було знайомоство з тактистом, паном Ярославом. Надзвичайно добрим дідусем. Я знав, що у Львові люди добрі і відкриті. Але щоб настількі добрі, я не здогадувався. І це вельмешановний пан, відвіз мене до стадіону "Україна". Бо треба ще було ж і квиточок купити ;)

Приїхавши до стадіону, і вийшов з авто, то відразу на думці було одне: ну нічого ж собі, куди я зміг приїхати. Я тут, у Львові зараз, а мій дім за 1,450 км звідки. Це щось божевільне.

Львів тоді я не зміг роздивитися, бо боявся, якщо відійду далеко від стадіону, то ще заблукаю у вузеньких вулочках Львова ;))) Це вже пізніше, за 17 днів, коли знов я приїхав до Львова, на офіційний матч Україна - Білорусь, то тоді вже і біля Ратуші був, і біля Львівського Оперного. Але то зовсім інша історія.

Уперше у житті бачив поляків ;) Якже їхня мова схожа на українську. Половина слів легко можна було розібрати.

На матч, як зазвичай, почали пускати за 2 години до початку. Але перед цим, я та ще велика торсида українських вболівальників, чекали на приїзд нашої Збірної. Моя мрія на той час, було побачити Шеву та Вороніна. А побачив усю команду. Ото щастя привалило. І ще на власні очі побачив Тьомчика Мілевського :)

Зайшовши на стадіон "України", відверто забалдів від ідеального зеленого газону. І ви усі б чули, якими оплесками львів'яни та один мешканець з Луганщини :), зустріли наших гравців.

Більше за усіх оплески отримали звичайно Шева та Воронін. Тоді вони були справжніми зірками нашої Збірної. Тоді ще грали: Чигринський, Михалик, Калініченко, Гріша Ярмаш, Сергій Кравченко та навіть Левченко грав :)

На годиннику 18:55, і команди починають виходити на поле. Радісні львів'яни та один божевільний мешканець Луганська :), оплесками вітають обидві Збірні. І ось той момент, на який я чекав. Диктор робить об'яву: "А зараз пролунає Гімн України !". Після цих слів, стадіон "Україна" заревів наче двигун літака "Мрія". А як стадіон стадіон затягнув Гімн України, це не перадти жодними словами. Це треба бути присутнім на стадіоні. Просто фантастичне виконання Гімну. А яка була підтримка. Просто пісня !

Того дня, і тієї миті, доки 2 години був на стадіоні, я вперше у житті горланив "Слава Україні ! Героям слава !", так багацько разів, що порвав горлянку.

Гол Сергія Кравченко на останній хвилині першого тайму, довів мене та усіх до екстазу. Добре, що матч закінчився першою !!!! в історії перемогою над сусідами поляками. І після цього не кажіть, що Львів - не фартове місце. Львів - це фантастична підтримка та фарт !

По закінченні матчу виходив зі стадіону, наче виграв джек-пот ;) Емоції були на межі.

За кілька хвилин по закінченню матчу, знайшов велимишановного пана Ярослава, який швидесенько довіз до Львовського вокзалу.

І вже за 3 години, сів у потяг Львів - Луганськ, і знов 27 годин тримався, щоб не померти від шаленої спеки ;)

Враження від Львова, львів'ян та футболу тільки найкращі. Приємне місто. Позитивні, щирі, добрі та усміхненні львів'яни. Красива архітектура міста.

Маю надію, що ще не один раз повернусь до Львова, щоб і кави попити, і з добрими та щирими львів'янами погомоніти :)

Дякую тобі Львове за усю твою любов !

Слава Україні !