Змінюються часи. Змінюються напрямки. Змінюються тенденції. Навіть якщо говоримо про явище нам добре відоме. Журнал «Всесвіт» я читав ще у радянські часи. У ньому друкувалися цікаві і поезія, і проза, так би мовити, з-за меж імперії. І, певна річ, у перекладах.
Нині ж переглядаєш номери журналу і бачиш, що там вже є твори з країн, що були колишніми республіками Союзу.
Бачиш і твори українців, що їх доля занесла недалеко, а інколи і дуже далеко від України. Читаєш написане ними. Замислюєшся. Розумієш і те, що життєвий шлях цих людей, пережите ними і робить їх творчість особливо цікавою для нас, так би мовити, материкових українців. Звичайно ж, це не переклад. Написано нашою рідною, українською. Але ж умови життя, обставини побуту, набутий досвід не можуть не впливати на те, що і як цими авторами пишеться.Отож перегортаючи сторінки випуску №3-4 журналу «Всесвіт» за 2019 рік, натрапляю на поетичну добірку Миколи Романюка. З підзаголовком – вибрані поезії... Отже, є – з чого вибирати! Біля прізвища автора у дужечках вказано, що це... (Україна – Польща). Публікацію подано під рубрикою – «Вітер з діаспори»...
Вірші сподобались. А коли поетичні твори викликають твій читацький інтерес, то у них можна знайти і цікаві рядки, що цей інтерес вияскравлюють. Ну ось, наприклад, рядки, де приведений, можна сказати, дуже виразний жіночий портрет у слові –
І ти була черства, неначе вчорашній хліб,
Подібна до Махи з полотнищ глухого Гойї,
Хтось грав на габої, крутились колеса диб…
І сипались дні з чорно-білих калейдоскопів,
І кожен тягнув свій хрест і йшов до Христа,
Ти та, що не звідала ще палкої любові,
Ти та, що не звідала ще палкі уста…
То який же він – ліричний герой цих віршів?! А постійний перегук мотивів найгострішої сучасності і найдавніших міфів не може не змусити замислитися –
Життя, мов ковзанка, ковзаєшся кудись,
А світ, мов лід, холодний і твердий,
І хто ти є? Навіщо народивсь?
Такий вродливий, наче древній Кий…
Поет прагне осягнути душу свого сучасника – людини, що і немало побачила, і ще більше пережила –
Один на один із холодним
житейським морем,
Лиш чайки крикливі, лиш галька,
хвилі й вітри,
А хочеться, щоби вдвох і щоби Amore,
І щоби з тобою до ранку
хтось говорив...
Поет уміє сказати про навколишній світ, що переповнений протиріччями, і яскраво, і несподівано –
Це місто без психоаналізу, Зигмунд Фройд,
Сказав би про нього щось, але дуже мало...
А світ навколо і справді ж – непростий... Хоча ця непростота є одвічною і для людського суспільства, і для кожної особистості.
Це місто гріхів, німих вавілонів й содом,
Просякнуте реготом, ревом, брехнею, кров’ю і хіттю,
Може, колись порятоване буде Христом,
І стане тут Єрусалим.
В якомусь там тисячолітті...
Але якими б нелегкими не були переживання, а серце ліричного героя спрагло тягнеться до України, що і засвідчують приведені нижче рядки:
А тепер тільки пил, лиш тумани і марево днів,
День за днем проминає у пошуках черствого хліба,
Україно моя, хай про тебе мені насняться сни,
Ніби в мене все добре, хоч тільки ніби...
Микола Романюк був учасником такого конкурсу, як «Гранослов». А для авторів, причетних до нього, характерні як сміливий пошук та експериментаторство, так і переконливі твори у суто традиційному напрямку. Що, власне кажучи, і бачимо.
Микола Романюк готує до видання збірку віршів. Отож, друже, щасливого книжкового дебюту! І нових наступних книг.