Не применшуючи важливість

Отож, дещо перефразуючи відомого в Україні футбольного болільника, можемо і сказати – маємо те, що маємо… граємо так, як граємо… одержуємо те, що одержуємо.

Отож які саме здобутки? Як їх оцінювати?! Так, одержана перемога… Так, результат не обмежився лише рахунком 1:0, а набув більш потужних форм. Але ж і команда «Львів» нині унизу турнірної таблиці.

Бо, скажімо, один тренер наполегливо переконує: треба грати у стилі – бий-біжи! А наступний наставник каже, що треба навпаки: грати у стилі – біжи-бий! Поки гравці пристосуються до його вимог, і чемпіонат мине.

У таких випадках, бува, і кажуть – перемогли? І перемогли переконливо?! Отже, і суперник трапився занадто слабкий.

Але ж у команді «Львів» немало легіонерів і кожному з них хотілося б добре проявити себе в українському чемпіонаті. А де ж це зробити, як не у матчі з «Динамо»?!

Але ж і для теперішнього «Динамо» (складається інколи така думка!) важче даються перемоги у матчах українського чемпіонату, а не на міжнародній арені чи у поєдинках з «Шахтарем». Бо перемагати треба у кожному матчі. І втративши очки в іграх з не найсильнішими суперниками, можна втратити і всі шанси на чемпіонське золото.

Отож і не слід применшувати важливість цієї перемоги. Тим більше, що більше, ніж тайм, команда грала у меншості. І діяла при цьому і активно, і результативно.

До речі, щось надто часто одержують динамівці і жлвті, і червоні картки. Для гравців одного з українських грандів ніби і забагато. Що це – надмірна увага арбітрів до команди... чи недостатнє уміння її гравців акуратненько і без грубих порушень відібрати м’яч у суперника! А на міжнародній арені судді можуть бути іще прискіпливішими.

Звертало на себе увагу і те, що на початку матчу кияни проявляли більшу активність не на правому фланзі, де Циганков, а на лівому. І мабуть, у тому був і тренерський розрахунок. І перший гол (до речі, так званий, швидкий гол...) було забито після передачі Миколенка саме з лівого флангу. Гол забив Шапаренко ударом головою. Ударом не надміру сильним, але ж влучним, вивіреним і результативним.

Коли ж «Динамо» почало атакувати рішучіше і на правому фланзі і Циганков уже нагадав про себе, оборону у цьому місці здійснювали вже по чотири-п’ять гравців.

Ага! Суперники таки не забули і хто такий Циганков, і з якими квітами його зустрічати. Запам’яталися і кілька передач Де Пени. І виникала думка – а цей гравець міг би виконувати у команді... роль плеймейкера!

Треба сказати, що середня лінія «Динамо» діяла у цьому матчі уміло і переконливо, хоча можливо це і було обумовлено невпевненою грою суперника. Однак слід зауважити, що динамівський півзахист надто повільно змінював напрямок атаки. Ну, коли виникала необхідність для цього. А така необхідність виникає майже постійно. І саме у цьому компоненті гри відчувається відставання динамівців від сучасних тенденцій у футболі.

Динамівські болільники давно вже мріяли – оце б команді... забивного форварда! Маємо форварда... Денис Попов! Два голи у двох матчах... Хіба ж мало?! А чого ж в обороні?! А щоб суперники не відразу розшифрували, не зразу зорієнтувалися – а яка ж ігрова манера. Ну, форвард не форвард, а до групи атаки можна було б і включити при необхідності. Та і не так важливо – форвард чи захисник забив. Аби тільки атак і голів не поменшало.

Отож маємо перемогу. Переконливу і яскраву. Одержану можливо і не над найсильнішим на цей момент суперником. Але перемогу, важливість якої применшувати не слід.