Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору!
Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій.
Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями.Глазовий належить до тих авторів, до творів яких нам, його спраглим читачам – ще повертатись і повертатись. І читаючи і перечитаючи написане ним, не раз приходив до висновку – чогось… ну, ніби… не вистачає! Не у самих творах. У тому, як вони подані. Не вистачає якихось життєвих подробиць. Скажімо, інтерв’ю… Бо людина – дуже відома! А про неї ми не так і багато знаємо.
Колись, щойно ставши членом письменницької спілки, почув від колеги-спілчанина, що писав російською мовою, і таку думку – мовляв, мало чи не всі сучасні українські гумористи пишуть, так би мовити… під Глазового… Сперечатись з цього приводу я не став, хоча був і іншої думки. Скоріше був просто не готовий саме до такої постановки питання. Бо звик усе ж свою думку аргументувати чимось конкретним.
З часом зміг прийти до висновку, що подібне питання слід… таки ставити інакше. Звичайно ж, серед українських гумористів є немало авторів з власним творчим обличчям. І обличчям і неординарним, і яскравим. І це обличчя зовсім не співпадає з гумором Павла Глазового. Але ж… кожен обдарований творець… чи це література, чи це інші напрямки мистецтва… чи це гумор, чи щось украй серйозне… завжди намагається черпати дуже багато що з народної творчості. І кожен робить це і в міру сил, і кожен робить це по своєму. У Глазового це виявляє себе дуже помітно і яскраво. Бо він і прагнув до цього, і умів це робити у значно більшій мірі, аніж інші гумористичні віршотворці. Та і не тільки вони.
Що ще приваблює у творчості Глазового – правда життя… У нього не було відвертого офіціозу, хоча гуморист і не обминав ті теми, що перебували, так би мовити, на слуху. Та і соціальні мотиви у його творчості повнокровно представлені.
Були у творчості майстра і досить приперчені сюжети, але було і неабияке почуття міри у цьому. І не було намагання, так би мовити, спекулювати на приперченості теми. А подібне намагання у теперішній телевізії представлене більш, ніж помітно.
Гумор письменника був і вельми гострим, і у той же час до певної міри стриманим і вельми виваженим. І дуже глибоким. Бо і в народній творчості… особливо у народній пісні… не знайдеш чогось дрібного і неістотного. І, мабуть, твори цього майстра перекласти на інші мови повнокровно і багатобарвно – дуже непроста річ. Насамперед тому, що вони надзвичайно близькі бурхливій і неперебутній стихії народного сміху.
Отож і приходиш до висновку, що твори Павла Глазового – це одна з наших вагомих традицій. І не тільки гумористичних. А традиції треба і усвідомлювати, і вивчати, і розвивати. В міру власних сил, певна річ. Отож, шановні друзі, не забуваймо, що ми були сучасниками видатного майстра у гуморі та і в літературі взагалі. Читаймо і перечитуймо Павла Глазового! Бо у нього є чому повчитися. І у розумінні літературному, і у сприйнятті суто життєвому.