Я вимкнув трансляцію

З сьогоднішнього дня я припиняю ідіотизм на межі мазохизму і знищення свого організму. Я припиняю дивитись і вболівати за свій клуб, вірність якому я зберігав 45 років. Справа не в тому що раніше у Динамо теж траплялись провали. Справа в тому що завжди я бачив що клуб працює і за нього переймаються сильні і великі люди, які були варті моєї довіри і поваги.

Клуб жив. Робота тривала. В клуб приходили нові спеціалісти і гравці коли ситуація того потребувала і я бачив що ці персони відповідають поступовому руху вперед. Останні років 7-8 цей рух припинився. Нема прогрессу бо нема системи, бачення, профессіоналів і грошей. Висновки не робляться тому що вони не потрібні. Великого клубу нема. Лишилась тільки пам'ять, якою наповнені назви 99 % контенту блогерів і аналітиків. Лишились руїни Афін, якими гуляє вітер, а навколо підростає нове покоління, яке на згадку про ДК з іронією каже - я вболіваю за інший клуб. Хіба Динамо це команда?. Руїни. Руїни серед яких сидить самозакохана людина, що знищила велику команду. Я бажаю вам все останнє життя відчувати розчарування і розбиті очікування. Я бажаю вам невдач пане ІМС. Хай вам нещастить.