Чому у назві публікації згадуються... струни?! Ну, це зрозуміло... Мої літературні спроби свого часу починалися з авторської пісні. Але для подібної назви є ще одна причина. Закінчивши вуз, я певний час працював інженером у науково-дослідному інституті, що мав дзвінку і незабутню назву – «Акорд»... Колеги-інженери, що працювали поруч, люди дотепні, у особистому спілкуванні цю установу називали.
.. НДІ «Обірвані струни».Ну, і треба додати ще... що у такому виданні як «Скіфія-2019-Осінь» (канівське видавництво «Склянка часу») у публікації автора цих рядків приведена і добірка віршів під назвою «Ліричні струни». І з кількома віршами цієї публікації можна ознайомитись саме тут.
Дуже нелегко живеться нині нашим сучасникам. Та і нам самим, певна річ! І це розуміють, вихлюпуючи шквал свого натхнення у римованих рядках, і віршотворці. А коли вищезгадаті рядки... ну, хоч трохи удалися... то це відчують, звичайно ж, і читачі. Ну, певна річ, ті з читачів, що ризикнуть хоча б побіжно прилучитися до тих чи інших ліричних одкровень.
Будні
О, є обставини неждані...
Хіба ж не помічали ми,
Як слово – засіб спілкування,
Стає, мов прірва, між людьми!
Хоч є отрутонька у слові,
Що раптом, бач, на злі уста,
Та у словах і цвіт любові,
І снігу рання чистота.
Ще є пісні і мудрі книги,
І радісний, квітучий сміх.
Та скільки криги, стільки криги –
У наших буднях непростих!
Колишніх віршотворців?! Не буває... Ну, чого б і не устругнути щось римоване, хоча і думки більше схиляються до гіркуватої... а то і зовсім гіркої... прози!
Круговерть
Хоч, може, не велике горе –
Така, бач, течія ріки...
Ця математика сувора –
Дрібні лічити копійки.
А, може, це зухвала хиба,
Що для промов і для пісень –
Ну, коли хліб є і до хліба
І... та це ж треба кожен день!
У злій і хижій круговерті,
Де серед хмар, бува, і грім,
Пенсіонерствуємо вперто
Назло тривогам непростим.
А все ж які б обставини нас не притоптували, а життя не перестає – і дивувати, і хвилювати! І на фоні темних і невиразних барв, що усе ж трапляються, помічаємо і барви – значно світліші. І те, що нам здається вже і набридлим, і звичним, раптом набуває дещо іншого змісту.
Диво
Життя усе ж... диво велике!
Ну, та і справді ж... хіба ж ні?!
Чи ми доходимо до крику!
А чи тривожно-мовчазні...
Та щось усе ж бо удається!
У вирі невгамовних змін...
Бо нам дійти б... ну, з болем в серці –
До суті... до першопричин!
Життя бува гострішим шаблі –
Хоча і, звісно ж, не завжди.
І як не випити до краплі
Тривожну чару гіркоти!
І паленіємо від гніву,
І сніг, мов полум’я... до скронь.
Життя – таки... велике диво,
Чи крик... чи тиша, як вогонь!
Бо і є щось таке, що здатне нас підтримати у нелегку хвилину. Це той духовний досвід, який постійно приходив і приходитиме до кожного з нас. Хоч ці емоційні глибини нам удається відкрити для себе і осягнути далеко не зразу. При всій їх відкритості і доступності.
Це ж...
Яка ж вона щира… дзвінка!
Як тиха… з-під льоду ріка…
Звучить, мов тривожна струна –
А суттю… уже весняна!
Хоч ніби сувора – як тінь,
Та в ній і вогонь, і глибінь!
Слова, що в серцях запеклись –
Це тільки… про те, що колись?!
Це згусток, де цвіт і літа,
Де мудра, але ж… простота!
І як не відчути в цю мить –
Це ж… пісня народна звучить.
Живемо у часи, коли і у кожного з нас, і у суспільства в цілому виникає немало питань. І на ці питання відповіді – ще шукати і шукати. Але нічого... Коли уперті питання, то і відповіді на них треба шукати – не менш уперто!
Відповідь
Колоссям – ні... Стернею поле!
Не хвиля вже... тоненький лід.
Ми роздивляємось навколо,
Щоб вкотре відкривати світ!
І у схвильованому стані
Слова тривожні, як завжди.
Коли поставлене питання,
А відповіді – не знайти!
І ще така особливість. Вірші, пронизані весняним духом, весняним настроєм, бува, пишуться не скільки навесні, скільки у інші пори року. І подібний факт усе ж не так і важко зрозуміти.
Обрії
Днів ніби ще… не весняних –
Дзвінкі і думи, і тривоги!
Хоч тихо, але ж тане сніг –
Стає примарою потроху.
Стрімких доріг зоря ясна!
І долі обрії незнані.
Ще не весна... Та вже весна!
У гомінкому хвилюванні.
А щодо струн... То головне – аби струни не обривалися! І ті металічні, що на гітарі чи бандурі, і ті... найтонші... що у душі кожного з нас.