А попереду Ювентус...

Ніякої перемоги на класі не було. Була досить важка гра, в якій Динамо знову показало, що здолати автобус суперника воно так і не навчились і ця гра нагадувала класичні матчі Динамо від Михайличенко (повна перевага і обмаль гольових моментів).

Так, Луческу досить впевнено структорозував гру команди, так, Луческу навчив Динамо грати від оборони, так, він знову заставив терпіти й перемагати, як вчив колись Хацкевич, але Динамо як не вміло, так і не вміє якісно здолати щільний захист суперника. Динамовід Луческу, як і Динамо від Хацкевича/Михайличенко вміє нав’язувати суперникам, що нижче класом, свою гру, але в більшості своєму досить трудозатратні дії гравців є холостими. Нічого нового в грі з тим же Рухом, Львов, Десною та й Гентом я не побачив. Тільки неординарні дії таких креативних гравців як Циганков, як Шапаренко, та як то й же Буяльський дозволяють перемагати суперників, які тілько - но вийшли до Прем’єр ліги і грали в неї лише пяту гру і до цього зуміла забити суперникам лише два голи.

Перший тайм наша повна перевага, але лише нестандартна дія Циганкова дозволила повести в рахунку. Чому нестандартна? Згадайте, як чекав передачі від Віктора Караваєв, він навіть з досади розвів руки, коли не отримав передачі далі собі на хід . А Віктор, помітивши ривок де Пени, віддав м’яча на вільне місце в карному майданчику. Це і є найвищий клас гравця, гравця, що любить і вміє будувати атаку.

Гра в другому таймі була більш відкритою. Ми навіть інколи всією командою захищались від Руха, від команди, яка абсолютно не вміє атакувати. Не знаю, на це спромігся зробити Рух, чи такою була установка Луческу, який згадав, що Динамо залюбки забиває в контратаках. І забили. Та й та атака була показовую: Шапаренко протягнув м'яч уздовж лінії штрафної, віддав його Циганкову, який приховано – різко перевів м'яча Кенджорі і точний пас на Родрігеса. Все в цій атаці було красиво…

Чесне слово, я до сих пір не можу для себе зрозуміти: де все ж таки краще грає Шапаренко: чи коли розганяє атаку з глибини, де нині його використовує Луческу, чи коли грає біля карного майданчика, де, як пам’ятаєте, він блискуче грав на зорі своїх виступів і про що нагадав вчора.

Про Караваєва. Ви побачили наскільки тонкіше розуміє гру Кенджора, ніж наш Олександр. Підключення до атаки поляка дозволило нарешті забити другий переломний гол. Олександр, наш Караваєв, як пам’ятаєте не зумів закріпитись в такому турецькому гранді як Фенербахче, звинувавчи в цьому тренера, а у нас він основний гравець, майстер на всі фланги.

Миколенко ж в першому таймі виглядав на всі 100. Але в другому, його гра наскільки потьмарилась, що заміна напрошувалась сама собою. І тепер я не знаю, де корисніший Віталій, на привичному нині місці лівого центрального захисника, чи на награному за часів Хацкевича/Михайличенко місці лівого захисника, де його заграли після травми Піварича. Не знаю. Але вчора другий тайм він провалив і майже всі небезпечні атаки Руху йшли краєм Миколенко.

І два слова про Супрягу. Відчуття якесь двояке. Сподобався своєю зарядженістю на гру. Але, як мені здається, у Супряги в тисячну долю секунди, коли він вже завдає удар по воротам, з'являється думка: "А може не так зробити, а ще краще?" Звідси й така погана реалізація вбивчих моментів.

Не буду далі про те що не сподобалось. Лише одне, але не про гру.

Ви всі розумієте, що ця гра була без глядачів, які і всі інші ігри нашого чемпіонату, не лише через карантин, а й через боязнь Суркісів своїх фанатів, які, як нам запевняють, готові навіть зірвати гру команди. Не знаю правда це чи ні? Таку інформацію розганяли СМІ, що пов’язані з Шахтарем та Суркісами. Наприклад, той же ТК «Динамо Киев Inside» та Франков. Почитайте звернення ТК «Динамо Киев Inside» - плач Ярославни.

Вчитайтесь: «Керівництво Клубу винне, так. Безсумнівно, роки тотальних невдач на футбольному полі, провальних кадрових рішень - їх вина. Багато їх дій і вчинків з боку здаються неправильними, нелогічними, безглуздими. Багато що застаріло, запізніло, засиділося. Це все так. Але перефразовуючи Станіславського - Динамо Київ перш за все потрібно любити в собі, а не себе в ньому. І нам не все одно, коли Клуб терпить багаторічні тотальні невдачі з горезвісними "серцями", нам хочеться перемог. Як хотілося їх з тими, що не мали до цього ніякого відношення до нас москвичами Масловим, Севідовим і Сьоміним, зі сміливо перебудувавшим з молоддю Газзаєвим, завдяки якому в складі на роки з'явилися 19-20 річні вихованці Академії. Так само і зараз, в цілому не схвалюючи моральну сторону вибору в особі Луческу, в професійних його якостях сумніватися не доводиться. Луческу був сильним ворогом. Підступним. Але неповаги до Клубу не виявляв ніколи. Це легко перевірити. І це те, чому його, згнітивши серце, прийняли вболівальники киян. Поки він дає результат - лідерство в чемпіонаті, Суперкубок, жадана і майже забута група в ЛЧ. Завдяки його короткостроковій роботі з колективом - бачимо на поле молодих вихованців Клубу, а не прогнозованих буркотунами бразильцями. Ця молодь прогресує, вчиться, заодно не забуваючи перемагати. А перемагати завжди солодко. Заради перемоги твоєї Команди ти і йдеш на стадіон».

На мою думку, як би це не було тяжко та неприємно, не ТК «Динамо Киев Inside» повинне говорити з фанатами, навіть якщо вони хворі на голову, а зустрітись та поговорити зобов’язаний сам І.Суркіс, а то й обидва брати, що їх породили та використовували задля своїх інтересів, а нині заварили цю кашу.

А попереду Ювентус... Хоч, як вчора доказала "Кротоне", з таким Ювентусом можна грати...

З повагою,
Скіф