Аби не перехитрували самих себе

Тут багато хто пише: та нічого, що програли Юве, головний матч у нас попереду.

У зв’язку з цим мені згадується історія з дитинства, коли я вчився у 9-Б, а в школі організували футбольний турнір між класами старшої школи (8-10 класи – загалом 8 команд). Ми вийшли в пів-фінал, де нам випало грати з командою 10-А класу, яка вважалася беззаперечним лідером, потенційним переможцем турніру – та команда реально була на голову вища всіх інших команд всіх інших класів.

Обидва півфінали, як і матч за 3 місце і фінал гралися в один день. Був в нашій команді капітан, назвемо його Коля Б. Він і справді був найспортивнішим, ну і грав в футбол мабуть найкраще в класі. Тому, власне, і був капітаном і авторитет мав беззаперечний. Так от цей Коля Б. своїм авторитетом продавив авторитарне рішення, мовляв: нам все одно 10-А не здолати, давайте здамось, нам запишуть технічну поразку, збережемо сили на матч за 3 місце, де ми точно здолаємо завідомо слабший 8-Б (перший півфінал на той час вже зіграли).

Більшість якось покірливо погодилась. Я не був в їхньому числі, але шо ж – демократія, бляха.

Ми не вийшли на матч півфіналу, нам зарахували технічну поразку, а в матчі за 3 місце ми просрали завідомо слабшому 8-Б. «Перехитрували» усіх, коротше, в тому числі і себе.

Щось мені ця історія до болю нагадує: давайте не будемо сильно напружуватись в грі з Юве, наша головна гра з Ференцом.

Дуже хочу, щоб ця моя сумна історія не повторилась у випадку з ДК.