Читаючи ту чи іншу книгу, художню чи документальну, знаходиш там, бува, цікаві думки, промовисті факти. І починаєш це для себе потроху занотовувати. Бо виникне потреба зацитувати вичитане, то не завжди і згадаєш, з якої це книги і коли ця книга видана.
Колись довелося читати про те, як розмовляли два політики ще тоді царських часів.
Один з політиків, есер, якось сказав Леніну щось приблизно таке — мовляв, та ви ж так гризетеся... малися на увазі більшовики і меншовики... що як, не дай Боже, дійдете до влади, то ви ж - одне одних перестріляєте!Щоб відповісти на це вождь світового пролетаріату, за словом до кишені лізти не став, бо у відповідь мовив так:
Що таке історія?! Це та політика, що за плином часу... вже стала історією. У одного з українських письменників-гумористів, з яким я мав можливість спілкуватися, є книга, що називається “Бувають і парадокси”. З часом переконуєшся, що і в нашій багатостраждальній історії, і в нашій непростій політиці парадокси таки бувають. І досить часто.
Читаю книгу Леоніда Млечина “Смерть Сталина. Вождь и его соратники” (Москва, 2003 рік). Ситуація, описана у ній така. Помер Сталін. Владу поділили. Урядом керує Георгій Маленков. Його замісник (і водночас міністр внутрішніх справ) Берія. Берії побоюються всі його соратники з президії ЦК. Микита Хрущов керує партією і водночас, прикидаючись простачком, готує проти Берії змову. Берія розуміє, що після Сталіна другого грузина на чолі радянської імперії можуть і не сприйняти. Його влаштовує ситуація, коли формально перша особа Маленков, а Берія фактично усім керуватиме.
Що це нагадує? Обстановку, коли президентом Росії був Медвєдєв, а прем'єром Путін. Але є суттєва відмінність. Фактор довіри. Медвєдєв не боявся, що Путін його розстріляє, знав, що коли не буде президентом, то знайдеться для нього інша помітна посада. У Маленкова побоювання були. Тому він і приєднався до змови проти Берії.
Отож Сталіна нема. Треба якось змінювати і стиль пропаганди та і саму політику. Як саме?
Згадаймо такий момент. Після приходу більшовиків до влади першою особою був Ленін, що керував урядом. Сталін був ніби у тіні, займаючись партійними питання. Потім, з часом, першою особою (не змінюючи своєї посади!) стає Сталін. Після його смерті... ніби зворотна рокіровочка.
На передньому плані — Маленков, бо керує урядом. За його спиною — Берія. Хрущов, керуючи партією, перебуває поки що ніби у тіні.
Георгій Маленков, новий голова радянського уряду, пропонував зібрати пленум ЦК, щоб засудити культ особи Сталіна. Але пленум не відбувся, Маленков не зважився засуджувати Сталіна. Берія, як це не дивно на перший погляд, значно гостріше і рішучіше висловлювався з цього приводу. Він передав членам ЦК для ознайомлення досить об'ємний документ про так звану “справу лікарів” (кілька десятків сторінок!), у якому цитувалися покази слідчих міністерства держбезпеки і резолюції Сталіна, котрий вимагав нещадно бити арештованих. І цей документ справив на тих, хто його тоді читав, неабияке враження. Берія зачепив тему репресій і це налякало і партійний апарат, і його соратників по президії ЦК.
Берія цим ніби говорив: якщо він і причетний до репресій, то як тупий виконавець. А хтось же разом зі Сталіним приймав розстрільні постанови і підписувався під відповідними паперами.
Що це нагадує? Ситуацію, коли багато хто з діячів гітлерівського рейху казав, що Гітлер давав накази, а вони лише виконавці.
Пленум, який пропонував провести Маленков, не відбувся, але... залишилося підготовлені до нього матеріали. Зокрема промова, з якою повинен був тоді виступити Маленков. І в цьому проекті промови після слів про шкідливу пропаганду культу особи, що набула широкого розповсюдження, мало бути сказано і таке: “Нема чого і доводити, що такий культ не містить нічого спільного з марксизмом і сам по собі є не чимось іншим, як есерівщиною”.
У промові мав бути запропонований проект постанови, де було і наступне положення: «Центральний комітет КПРС визнає за необхідне засудити і рішуче покінчити с немарксистськими, по суті есерівскими тенденціями в нашій пропаганді, що йдуть по лінії пропаганди культу особи...»
Отож згадали і есерів. Хоча есери, як партія, на політичній арені радянської імперії уже давно не фігурували. Але все ж звинувачувати сталінську і постсталінську пропаганду у есерівщині — ну, це дуже вже круто! Може, саме тому вищезгадані і промова, і постанова залишилися лише проектами.
З чим це можна було б порівняти? Ну, скажімо, якби звільнення з посад таких осіб, як Богдан і Гончарук, хтось став би пояснювати — їх... прихованою порошенківщиною... або завзятим яценюкізмом.
Згадується і ще один момент. Оприлюднивши публікацію, де була зачеплена і політична тематика, одержую коментар приблизно такий — для чого ви пишете про політику, коли нічорта у ній не розбираєтесь!...
А зараз оце і думаєш — може, це і справді так. Бо і сучасна політика, і політика, що вже стала історією, - теми досить непрості. Бо і люди, що нібито знаються на цій тематиці, висловлюють, бува, надто різні точки зору.
У книзі Леоніда Млечина, про яку йшла мова, висловлена чітка і недвозначна думка — Сталін не був убитий і причин для цього не було. І переконливі аргументи щодо цього. У книзі Віктора Суворова, яка вийшла пізніше, чітко і недвозначно інша думка — Сталін був убитий... Про докази подібного факту не говориться, а щодо причин... аргументи приведені. І теж переконливі.
Отож у колишній нашій історії — можливі відкриття!