Наша не наша збірна

У свій час Ігор Суркіс нас переконав, що футбольний клуб «Динамо» Київ був нашим, а став не нашим, а його - Суркіса. І він ладен робити все, що йому заманеться. Він платить, а значить і він замовляє музику, а ми маємо цю музику слухати і захоплюватись нею незалежно від наших музичних вподобань. І залізобетонний аргумент, що в нього гроші є, а у нас нема, ми не переб’ємо нічим.

А збірна України - наша команда? – Ну, збірна 100% наша, бо її власниками в юридичній площині не виступають ані Суркіс, ані Ахметов. Це ж збірна держави Україна. А оскільки ця держава наша, відповідно, і збірна наша. А який вплив ми маємо на оцю, ну вже точно нашу команду? А ніякого. В державі ми хоча б можемо піти проголосувати, а тут – нуль, зеро. Постало питання з тренером збірної, і відразу – а хто у нас кум? А, ось - Андрій Миколайович. А те, що Андрій Миколайович жодної команди в житті не тренував і парадигма «видатний гравець-видатний тренер» є скоріше винятком в сучасному футболі – нікого не цікавила. Так, були несміливі голоси про Петракова, але їх рішучо присікли. То ж, буцімто, дитячий футбол, а ми тут граємо по-дорослому. І призначили тренером молодіжки Руслана Ротаня. А нагадати з якою мотивацію? – Щоб структура гри молодіжної і дорослої збірних була однакова. Ну, молодці, тут справились. І гра невиразна, і результати ганебні. А те, що фраза «структура гри» в футбольному суспільстві сприймається вже майже як матюк, то це таке. В цій ситуації Петраков – це символ того, що у нас все вирішує не професійні здобутки, а кумівство і свояцтво. І що, цей бідолаха Петраков має ще виграти, окрім Чемпіонату Світу, щоб на нього звернули увагу? – Питання риторичне. Про дивний підбір гравців, про подвійну заміну Марлоса, про Безуса поза заявкою і таке інше писалось багато. Але головний тренер на прес-конференції не мав права говорити, що команда не була готова фізично. Це міг сказати вболівальник, футбольний оглядач, але не тренер. В цьому аспекті від тренера мало прозвучати: «Мені не вдалося підготувати команду належним чином. Це моя відповідальність, тому я йду у відставку». Це був би мужній вчинок. І ми би пробачили, ну, класний же гравець був Шева. Але у нас так не прийнято, і Шевченко ще відкриє опцію продовження контракту на півтора роки. І головне. Перемоги національної збірної з футболу – це не просто спортивні досягнення. Це те, що піднімає дух нації, підвищує її самооцінку. Соціологи зафіксували різке зростання популярності прапору і гімну України серед нашого населення після перемоги Оксани Баюл на олімпійських іграх у 1994 році в Ліллегаммері. А у нас виходить, що наш дух піднімають не наші футболісти, а гравці збірної Данії. Величезна подяка їм за це. І останнє. Звертаюсь до адміністрації сайту провести голосування з питання: «Чи хочете ви, щоб Андрій Шевченко і надалі очолював збірну України»? Нехай вирішує громада.