Давайте подякуємо хлопцям....

Перше і головне: давайте подякуємо нашим хлопцям за те, що вони подарували нам багато радісних емоцій на на цій першості Європи, що дозволило забути безнадійність минулої першості з її нуль голами, нуль балами, нуль перемогами, нуль нічиями та трьома поразками. Чи ми знову бажаємо пана Михайла біля керма збірної?

Нинішній тренерський штаб наробив, на нашу думку (саме – на нашу думку, не мою) "безліч" фатальних помилок. Але краще такі помилки чим «успіхи» на минулій першості України, де об нас витерли ноги не тільки німці, але й поляки і північні ірландці. А нині ми були успішніші за тих же німців, французів, португальців, хорватів… Так успішніші, але чи кращі?

І ось тут ми вступимо на поле гіркої правди і скажемо чесно, що наша збірна змогла перевершити саму себе, але так і залишилась збірною 24 –го місця в рейтингу ФіФА і 16 –го місця в Європі. І це в кращому випадку, та ще й з натяжкою.

Давайте себе запитаємо, чи могли ми виступити краще? І я думаю, що відповідь буде негативною. Не могли, при всіх розкладах. Не могли, тому що не маємо для цього потенціалу. На жаль це так. Згадайте , травма Зубкова поставила нашу збірну команду перед питанням «бути чи не бути». Бо іншого лівого вінгера в нас просто немає. Коноплянка - це вже минуле нашого лівого краю. А хто за ним? Де ті герої, що не тільки готові підхопити знамена, але й достойно його понести їх?

Де?

Кого тільки не пробував на лівому фланзі нашої атаки Шевченко? І всі здулись. Навіть у Петряка, що здається непогано виступає в Угорщині, нічого не вийшло. Там пробувався і Циганков, і, навіть, Яремчук. І лише у Зубкова щось тай стало в цьому році виходить.

А травма Степаненко та грижа Малиновського навіть не послабила гру збірної, а лишила її гри, що була у нас в іграх Ліги Націй та відбору на Євро. Ось такий у нас вибір кандидатів у збірну. І ніякий Довбик з Судаковим їй не допоможуть. Довбик, на мою думку, це та палка, яка хоч раз та й стріляє. І слава богу, що вистрелила. Але в майбутнє Довбика в збірній я не вірю.

Крики про те, що Шевченко бере в збірну лише хлопців з Динамо та Шахтаря, це крики для бідних. В нашій першості тільки футболісти Шахтаря та Динамо не постійно, але хоч інколи грають через «не можу», а для всіх інших гравців, як мені здається, ігри УПЛ це не важка праця а такий собі відпочинок в колгоспному санаторії. Гравці, які не вміють викладуватись на всі 100, а то й більше відсотків, ніколи не зможуть грати на повну силу в кожному матчі. Мені дуже, наприклад, подобаються Ковалець та Юрченко. Але скажіть, дивлячись на те як грає Олександрія та Зоря, чи зможуть вони повести за собою збірну в матчах, коли потрібно не плювати слюною, а харкати кров’ю? Не зможуть, як не змогли повести й більш готові до цього то й же Циганков, Сидорчук, Степаненко та навіть Ярмоленко, хоч до нього найменше питань.

Наша першість, першість УПЛ, це не змагання , це субкультура змагань. Це першість двох команд, що на жаль, ненавидять друг друга. І це відбивається не лише на нас, вболівальниках, але й на самих гравцях, як би це сумно не було.

Наші змагання – це а ля – змагання. Наша першість з легетімно нелегетімною федерацією, з купленими арбітрами, з відсутністю баз в майже половини команд, з «чего изволитестою» УПЛ, з відсутністю стабільних цілеспрямованих команд, з командами, у яких немає вболівальників, зато є «папа» - це першість навіть не району а колгоспу. Та іншої у нас немає і не скоро буде, на жаль.

За моїми підрахункам в збірній команді Австрії 19 гравців грають в топ чемпіонатах, в збірній Швеції – 10 в збірній Північної Македонії - 9. А, скажіть, буть ласка, скільки гравців нашої збірної команди не то що стабільно, а хоч якось грають в топ – чемпіонатах?

Два, або два з чимось гравця, бо третій гравець – наш капітан Андрій Ярмоленко, який хоч знаходиться в одному з клубів АПЛ, але там майже не грає. В цьому сезоні Андрій зіграв лише в 15 матчах аж 376 хвилин (25 хвилин в середньому). Він жодного разу не зіграв повного матчу і лише в двох іграх зіграв більше, чим тайм. Скажіть буть ласка, чи міг він зіграти блискуче на цій першості Європи? Ми можемо лише подякувати за чесно виконану ним працю на цій першості.

Тому, давайте будемо об’єктивними і не потрібно бідкатись за поразки від Англії та Австрії. Навпаки давайте подякуємо нашим хлопцям за їх подвиги, які багато з нас навіть не чекали (а деякі і не бажали чекати, на жаль є і такі). Наші хлопці зробили те, що могли зробити.

На цій першості у нас був лише один не призначений, а ментальний, як нині кажуть, лідер. І на мою думку - це був не наш капітан, а Зінченко. Як би ви до нього не відносились, як би ви його не хейтерили, як би його не зневажали, заздрячи і ненавидячи, але лише він намагався боротись до останнього навіть не патрона, а до останньої каменюки. Так в нього багато чого не виходило, так помилок було досить, але я не можу звинувачувати його за відмову від боротьби не тільки в грі з англійцями, а навіть в матчі з австрійцями. Згадайте його інтерв’ю після матчу зі шведами, коли здавалось Саша розплачеться від емоцій, що розбирали його в той момент.

І останнє, я б на місці Шевченко в цей момент сам би пішов зі збірної, бо вивести цю, повторяю – цю, а іншої команди у нас немає і не буде, після тих фатальних невдач в матчах з фінами та казахами, на першість світу буде майже неможливо. Каміння в нього будуть кидати і вже ненависно кидають. Але я подякую йому, якщо він залишиться. Бо нинішній тренер - це на сьогодні найбільш оптимальний тренер для нашої збірної, а зробив він мою думку лише одну помилку: не дав можливість тому ж Довбику, Тимчику та Судакову хоч декілька секунд пограти проти Англії.

З повагою,
Скіф.