За Петракова!

Коментарі, блоги…. Зараз буде на один більше. Я не часто, маю право. Не витримав. Поясню для чого йде інформаційна війна на Петракова:

1. Він задів фінансові інтереси агентів певних гравців. І на перспективу може ще нашкодити цим інтересам. Відразу розгорнулись зв'язки кола затронутих осіб. Почали підключатись для атаки приручені інформ.

2. Розпіарених і від того самовпевнених гравців підтримують значна частина вболівальників, які їдять інформацію...правильно з інформаційних (хайпових) джерел далеко не об’єктивної якості. Плюс множимо це на відомий "срач" в соц мережах - дорівнює програшна позиція Петракова у мас-медіа.

3. Відвикли ми ментально від таких тренерів, як Петраков. Його дістали ще з тієї епохи - і виставили в сучасні реалії - з правилами хейту, хайпу, мемів і всякого піару. За ширмами роботи з молодіжкою, яка цікава тільки в моменти слави, вже не сховаєшся. А він, дещо чужий для наших реалій візьми та й не захотіти проявити “гібкость» (не зміг?). А його ж видно, і прямолінійність, і «топорність» на прес – конференціях…. це ж головна збірна країни. І понєслась.

А людина просто прийшла і хоче працювати. Так, як привик. Та як шахматист, який все життя грав в «дебют чотирьох коней». Можливо так, як працював Фоменко. Якого з'їли і зараз не згадують його локальних, але успіхів. Хоча, Петраков, звичайно, інший тренер.

Як я сприйняв призначення Петракова. Простою асоціацією. Був собі державний службовець категорії В (рівня «пахарь»). Відрізнявся від основної маси службовців тим, що чесно і за не велику плату совісно та професійно виконував свої роботу. Звичайно на рівні виконавця, державного службовця категорії «ве». І був у нього відрізок часу, де під час одного з відряджень він і організована ним група проявили себе успішно і здобули результат. Потім він приїхав додому, там похлопали по плечу держ. мужі вищих рангів, був певний період слави, але без особливих «подвижок». І далі він працював як держ. службовець категорії «ве». А тут у вищому міністерстві внаслідок бардаку – біда кадрова, і згадують за нашого героя. Причалює лімузин, звідти виходить чиновник категорії «А-а-а-а» і каже: - От меня Вам звонілі. І далі суть справи. - Нужно не надолго возглавить міністєрство. Пока ми сюда-туда, поработайте, Ви не против? І тут наш герой розуміє, що пропонують йому скласти слово «щастя» з букв «Ж», «О», «А», «П» … ну ситуація така в міністерстві. Але він і розуміє, що в його житті такої пропозиції вже й не буде. І… чіпляється за цю пропозицію….частково через власне бажання спробувати на цілому міністерстві покерувати, частково із-за дивного почуття патріотизму до державної служби (та ще хвороба…). І не смущає його приставка в.о., істерика навколо попереднього керівництва, дрязги на самому верху…. Ось він – цей час!!! І не боїться він показатись не зугарним, вірить в себе, вірить що його успіхи як службовця категорії «ве» були не випадкові…. І виходить на сцену з яскравими софітами, до того ним не звідану. І знає від про небезпеки кулуарні, про козні чиновників різного калібру, але змінюватись не хоче. Не для того скільки років наш службовець пахав, щоб інформаційної «шобли» боятися (так він собі думає). Але не виходить в нього так самостійно керувати як з молодою групою у його момент успіху. Тут косо дивляться признані спільнотою зіркові підлеглі, тут за агентом - агент, за Франковим – Циганик, інтереси місцевих команд-грандів. Перші невдачі, перші спроби комплектації групи під свій стиль - і пригадують йому «дебют чотирьох коней» і вже і самого «конем» називають…. Для всіх – він службовець категорії «ве» якому ТИМЧАСОВО дали руль. На чуть-чуть, пока умовний «Кузенька не перебесится». І не сховати нашому герою свою топорність, прямолінійність граничащу з консервативністю, не бажання підлаштовуватись, говорить собі те, що бачить, а бачить він чотирьма…Така собі «нага» безпосерність нашого героя, та ще й, як виявилось, безкомпромісність не хитра…

І симпатичний він мені через це. Герой, уви вже «не нашого времени» і «не наших нравов».