11 вересня. Жити стало веселіше, жити стало тривожніше. Щойно оголосили,що через важке становище на фронті оголошується загальна мобілізація собак. Ми полегшено зітхнули, та мудрі старі коти заспокоїли: про нас теж згадають.
14 вересня. Так і є, мене та ще п'ятьох котів з нашої вулиці зловили та запхнули до мішка.
Розв'язали вже у літаку, і повідомили: ми зараховані до Росгвардії (це добре), службу будемо проходити біля теплого моря (це дуже добре), і що лінія фронту знаходиться у 20 кілометрах від місця, куди ми літимо (це дуже погано).16 вересня. Я приписаний до комендатури. Сказали, що моє завдання: ловити мишей і нацистів. З мишами я розберусь якимось чином; у нас, в Пензі, їх досхочу було. А як відрізнити нациста від не-нациста? Може, якісь розпізнавальні знаки у них маються? На це мені відповіли, щоб не задавав зайвих питань, а то без "Віскас" залишусь.
18 вересня. Вже 5 мишей зловив, за що отримав подяку від командування. Та з нацистами кепсько: хтозна, де знайти їх. Я запитував тутешніх котів, та вони посилали мені в таке місце, куди воїну Росгвардії незручно соватись. Тільки білява пухнаста кішечка на ім'я Анфіса приязно подивилась на мене своїми довiрлими зеленими очима, й пообіцяла, що допоможе.
21 вересня. Анфіса привела мене до приватного будинку біля самого моря. Я сподівався зустріти бороданів у камуфляжі, які готують вибухівку для терактів. Та побачив лише з десяток чоловіків і жінок, які дивились футбольний матч на екрані комп'ютера. - Україна грає з шотландцями в Лізі Націй, - пояснила Анфіса. Невдовзі український нападник - я дізнався, що його прізвище Ярмоленко - забив гол у ворота суперника, усі піднялися з місць, і вигукнули в один голос: "Слава Україні". Нам пояснювали на політзаняттях, що нацисти вітать один одного таким чином, перед тим, як вбивати росіян. Тому я - єдиний росіянин в цій кімнаті - мимоволі напружився і приготувався до найгіршого. Та люди повсідалися знову, й далі дивилися гру. Поки йшла трансляція, Анфіса ніжно тримала мене за передню лапу. Боже, здається, я її кохаю!
23 вересня. За останні чотири дні я не зловив жодної миші. Бо майже весь час був з Анфісою. -Я давно підозрював, що ти підозрілий, - заявив мені комендант.- З сьогоднішнього дня твій раціон "Віскас" зменшиться на чверть.
В цю мить якась чорна тінь промайнула за вікном. "Байрактар"- у розпачі прошепотів комендант, і пішов пакуватись.
24 вересня. Сьогодні- мій день народження - три роки виповнилося. І саме в цей день росгвардійці евакуюються. Мені доручили зібрати всі мишоловки - російське добро не має пропадати, - і сідати до машини. Я мишоловки зібрав, але до машини не пішов. Сховавшись у надійному кутку, ми з Анфісою спостерігали, як росгвардійці вантажать меблі, електроніку, килими та інші речі, реквізовані у місцевих нацистів. Потім вся техніка вирушила у напрямку Крима, а за нею голосячи "А ми? Не залишайте нас!" у відчаї понеслись кілька місцевих. "Колаборанти", як пояснила мені Анфіса. А ще з тиждень тому, вони, набундючені, ходили як півні, комендатурою. Один із них мені на хвоста наступив, і навіть не вибачився. Нічого, коли наші прийдуть, хвости їм швидко намилять. Кажу "наші", бо твердо вирішив - залишаюсь. Якщо довірять, піду служити до Нацгвардії, мишей та крис колаборантських ловитиму. А ні, будемо з Анфісою кошенят ростити. Здається, моя білявка трохи повнішою стала. Слава Україні!
Додаток. З прес-релізу Росгвардії (не для публікації у ЗМІ) Зникли безвісті під час жесту доброї волі - евакуації із Скадовька ...234. Гвардієць Валерiaн. Можливо, загинув у бою з нацистськими мишами. Звернутися до громадськості міста Пензи з ініціативою встановити погруддя кота-героя.
Євген Шрайман