Якесь дивне відчуття залишилось від вчорашньої гри. Всі бачили, всім було видно, що австрійці абсолютно (стверджую - абсолютно) не готові були будувати гру. Не готові і не вміли. Не знали як.
Мені здалось, що вони лише чекали наших помилок. І якщо такі траплялись , то австрійці їх використовували. Хоч і не вміло.
Слава богу, що мазали чи Бущан брав м'яча, як свою приватну власність. Мені здалось, що всі провали Динамо на початку гри були результатом наших довгих пасів, логболів, якими ми чомусь озброїлись, надіючись що вони такі як HIMARSи. Але, схаменувшись, десь після 15 хвилини Динамо взяло гру в свої руки і практично на цьому гра австрійців закінчилась. Якихось розумних комбінацій в грі штурмовців я не помітив.Та ще дивнішим, друзі, залишилось відчуття від нашої гри. Ми володіли грою, ми красиво вели її, як наречений сужену в ЗАГС, але довести її до кінця, до голу, до цікавого моменту не змогли. Так, гол то забили, але не після вдало виконаної позиційної атаки, а після контратаки, коли австрійці провались, как закутий в лати рицар на крихкому льоду під воду.
Одним словом: диво - мотовило, що по полю ходило.
Наші передачі в останню третину були наскільки неточні, що хотілось бити не тільки двері, як в минулій грі відомий всім блогер Смоловий, а й стелю, підлогу, шибки. Одним словом все, що попадало під руку. І герой гри Караваєв ой як цим грішив. Той же Дубінчак. Той же Сидорчук. Той же Шепелєв. В мене немає статистичних даних, передаю лише своє відчуття.
Виявилось, що без Циганкова структуру гри побудувати ніхто не вміє. Один Шапаренко був яскравим променем в темному царстві.
Перед грою писалось, що лівим вінгером гратиме Буяльський. Але це нісенітниця, яку не тільки писати, казати заборонено. Бо Віталій ніколи не був і вже не буде тим, хто віддає передачі для завершення епізоду. Віталій блискучий гравець одного контакту м'яча. Там він і бог і цар. Але будувати атаку - це не його.
Не буду більше про футбол. Слава богу, що виграли, що є якийсь запас перед грою у відповідь. Почекаємо вівторка.
Але не можу змовчати про вчорашнього коментатора. Не знаю його прізвища й не хочу знати.
По перше, скригочущий тембр голосу коментатора бив по вухам, точно так, як децибели сирени під час повітряної тривоги.
По друге, що я взнав з його коментаря?
Що Динамо найкраща команда в світі. Але це я знав і без нього.
Що Бєсєдін геній рівня Пеле, Марадони і Мессі. Я це також знав і без нього.
Але самого головного я від нього не почув. Не почув футбола. Чув все, а ось про сам футбол не почув нічого. Одна вража його мати чула....
Як би ми не критикували Маслаченка (є за що), але погодьтесь, футбол він знав і вмів показати його нам. А як відчував футбол Коте Махарадзе? Ян Спарре...
Або Аналій Барчуков, який вів репортажі по Променю, а ми біля транзисторів (Спідола, ВЕФ, Рига, Селга і так далі) відчували гру так, начебто все бачили своїми очами.
Вчорашньому ж коментатору треба навічно заборонити коментувати футбол, щоб наші діти не відсахнулись від гри.
З повагою,
Скіф.
І справді, коли слухав коментар Барчукова, то в голові скадалась жива картинка того, що відбувалось на футбольному полі. Слухати Барчукова було одна насолода.
Чому б нинішнім коментаторам не повчитись так коментувати, як колись кометував Анатолій Барчуков? Їм би ціни не було!