Я не претендую на істину але хотів би поділись своїм роздумами стосовно нинішнього стану справ в київському Динамо. Великі гроші в футболі, медійна розкрутка футболістів призвела до обмеженого впливу тренерів на гравців, що в свою чергу призвело до спрощення тренувального процесу. Зменшення командних швидкостей, ігнорування принципів командної, гри клуби з грошима намагаються компенсувати за рахунок індивідуальних якостей футболістів що і призводить до таких трансферів як Мудрика в Челсі за таку велику суму.
Динамо по об’єктивним причинам не може дозволити собі такі трансфери (на мою думку вони і не потрібні). Сподівання на те що за 1-2 млн ми придбаємо якогось супер форварда який змінить розклади на нашу користь і ми отримаємо інший результат в євро кубках є марними. Вболівальники взагалі схильні перевищувати значення селекції і недооцінювати значення колективних дій, функціональної підготовки. Без зміни організації ігри і підготовки футболістів ми не отримаємо суттєвих змін в результатах. Відмова від основних принципів організації гри які були закладені Лобановським, Базилевичем призвела до такого плачевного стану речей. Розплатою за це є невиразна гра, відсутність результатів і обурення вболівальників. Придумати щось краще ніж колективний футбол неможливо. Головне це ідеї якими керується тренер і розуміння ним в якому напрямку має розвиватись футбол. Коли гравець грає за рахунок своїх природніх якостей – це не прогрес. Розвиток і розуміння командної гри – це прогрес. Середня команда але яка грає в сучасний футбол з розширеними зонами дії проти команди зірок де кожний виконує локальну задачу то команда середнього класу обіграє команду зірок з таким підходом до футболу. Деградація прийшла саме в побудові командної гри а не в техніці футболістів. Значна більшість гравців Динамо зразка 1997 року не вирізнялась високими технічними показниками. Яскравим прикладом стало протистояння з Барселоною , клас футболістів якої перевищував наш. Але ці перемоги якраз і стали яскравим прикладом переваги команди Зірки над командою Зірок.Тому поворотним моментом , на мій погляд, стало звільнення Михайличенка в 2004 році. Саме тоді ми стали на шлях поступової деградації і відкотились назад і граємо так начебто ніколи не чули про тотальний футбол. Це моя суб’єктивна думка, але саме Михайличенко (не Дем’яненко чи Блохін) мав всі можливості продовжувати цей напрямок. Але для цього потрібна підтримка власника клубу. Його повернення на посаду вселило певні надії. Кубкова гра з Шахтарем в 2019 році , як на мене, за якістю гри була одна з найкращих за останній десяток років. Це доводить що навіть з такими футболістами можна грати в інший футбол. Нажаль повернення Михайличенка було дуже короткострокове. На це є декілька причин. Небажання деякими футболістами виконувати великий об’єм бігової роботи на тренуваннях (за інформацією з преси) , ковід, відсутність підтримки у президента. Я не вважаю Луческу тренером який здатен працювати саме за принципами побудуви гри яку я трохи описав вище. Але для мене є принциповим не зміна Луческу а на кого його поміняти. З яким баченням футболу новий тренер. Тренер – це те з чого починається побудова команди. На даний момент я не бачу альтернативи Михайличенку. Можливо Павло Яковенко. Розуміючи малоймовірність таких призначень скоріш за все ми приречені най блищим часом пробивати чергове дно в деградації улюбленої команди.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости