Трохи про все.

  Цікава дискусія була по написам Ольшанецького, та приймати жваву участь не можу, бо я тут тільки зранку, а основні баталії розгортаються ввечері. Мені можуть деякі читачі закинути, чого це він користується то однією мовою, то іншою. Спочатку трохи про це.

  Два з половиною роки був відсутній на Україні і, хоч до того, живучи на півдні, користувався виключно російською мовою, то коли одного разу їхали військовою колоною через казахські поселення  і неочікувано попали у геть українське село, колона чогось зупинилась, з біленької мазанки вийшла жінка і на чистій українскій мові запропонувала нам водички, то, вірите чи ні, навіть плакати хотілося від щастя цього спілкування.

  Те ж саме відчув, коли літаком з Ташкенту прилетів до Харкова, потім швиденько втиснувся у поштовий дуглас до Запоріжжя. Але посадку він зробив у Дніпропетровську, відчинили двері і жінка з землі крикнула  "Давайте, хлопці, швиденько свої матриці". Тоді я остаточно зрозумів, що повернувся додому. Чого це я так довго розповідаю, розумію, що київська Марія знов пошле мене до телевізора, але я писав все це тільки з однією метою, щоб було зрозуміло, що Україна у нас одна, де б ми не знаходились, якою б мовою не користувались, і футбольний клуб Динамо теж  у більшості один і от тут повертаюся до дискусії з Олшанецьким.

Звичайно, ІМС з Сьоміним зручніше, комфортніше, є взаємопорозуміння, але ніхто ніде навіть не спробував стверджувати, що з Сьоміним можна досягнути чогось більшого, ніж раз у три-чотири роки виграти першість країни та, може, якщо повезе, іноді виходити у плей-офф ліги чемпіонів. Всі це розуміють, тому Ваше твердження про стосунки неспроможне для даного випадку. Для внутріродинних відносин це добре, а для розвитку, іміджу клубу, тим більше моя стаття "трохи про перспективи-2", хоч її й не сприйняла більшість, має право на гіпотезу, і за наступні півтора року клубу треба зайняти ведуче місце, спочатку, на Україні, щоб ні у кого не було навіть малого поводу посягати на цей клуб. Тому, з моєї точки зору, для Динамо та й для його керівництва потрібен не зручний і приємний тренер, а сильний, креативний (хоч не зовсім розумію це слово) тренер з розмахом, з можливістю досягнути хоча б того, чого досяг ВВЛ, а може, й перевершити це, і тут треба наступити на "горло власній пісні".

  Звичайно, все це вже запізно, але ... але хочеться, щоб все було інакше.  І чому запізно?