Rybiales - uber alles

Пишу ці нотатки з чарівного іспанського міста Малаги. Зазвичай під час своїх мандрів я мало стежу за місцевими новинами, але зараз чомусь так перейнявся поневіченою долею Луїса Рубіалеса, а може трохи малаги чи чьогось міцного перебрав, бо наснилося мені вночі щось чудернацьке.

Вперше уві сні я був жінкою, і не простою жінкою, а при посаді - мером міста Тарабарська десь у Томській чи Омській області.

І ця меріха на ім'я Людмила Рибалкіна на футбольному полі нагороджувала гравців місцевої команди, які стали чемпіонами регіону. Все за протоколом: кожному медаль на шию вішає, й руку тисне. Аж поки не дійшла до капітана, у якого всі руки й ноги татуюванням покриті, а на лобі не що інше, а портрет лідера нації викарбовано. І тут у посадової особи нерви й не витримали. Вона з пієтетом поцілувала портрет, а потім і з губами капітана теж зробила цю процедуру.

Наступного дня тарабарські газети помістили на перших шпальтах фото цього поцілунку з написом великими літерами: "Ми пишаємося нашим мером"; єдиний і підставний опонент на виборах мера заявив, що знімає свою кандидатуру; а батьки Людмили й капітана команди разом помолилися у церкві за здоров'я своїх дітей, які вирішили з'єднати свої долі ( хоча керівниця міста на 20 років старша за свого нареченого).

Прокинувшись у холодному поті я увімкнув телевізор, де усі канали - іспанськомовні, англомовні та інші - заповнювали ефір новими й новими подробицями про поцілунок Луїса Рубіалеса, про безславний кінець його кар'єри, і про голодування матері функціонера у церкві.

• Rybiales uber alles - подумав я, передивляючись репортаж про нещасного Лучо на німецькому каналі, і на всяк випадок попередив Жанну:

• Коли гулятимемо містом, обійдемось без поцілунків. В Іспанії це не дуже вітається.

Євген Шрайман