У липні 1991 року, я сімнадцятирічний юнак, вперше в житті поїхав у Київ на футбол.
Це трапилося раптово. Коли один із моїх друзів, Вовка Попов, сказав що поїде у Київ до тітки, а заодно піде на футбол "Динамо" Київ - "Спартак" Москва.
Окремо хочу розказати про Вовку. Можна сміливо стверджувати що саме ця людина відкрила для великого футболу Андрія Кирлика.
Сподіваюся що ви памятаєте такого футболіста? Грав у багатьох командах , у харківському "Металісті" , а закінчував карєру у складі одеського "Чорноморця" , більше того, був його капітаном. В свій час саме Вовка Попов привів Андрія в футбольну секцію, де той почав займатися під керівництвом Аркадія Йосиповича Морговського. Там же займався футболом і я.
Ми домовились ще з двома друзями про поїздку до Києва, хоч вони і не були такими сильними фанатами як ми із Вовкою
Придбавши квитки на потяг Хмельницький - Київ, ми вирушили на матч. Мене настільки переповнювали емоції, що я всю ніч не спав, а дивлячись у вікно, очікував прибуття до столиці України.
По приїзду ми поїхали на Хрещатик. Тоді ще то був не той Хрещатик що зараз. Ми посиділи на лавочці, перекусили бутербродами та розпили на чотирьох пляшку оковитої. На нас скоса поглядали поодинокі кияни, що в цей ранковий час вийшли прогуляти своїх домашніх улюбленців, але ми на це не звертали ніякої уваги.
Погулявши Хрещатиком, ми сходили на стадіон Динамо, тоді ще біля нього був відкритий басейн. Потім пройшли весь Хрещатик у зворотньому напрямку і в районі Бесарабки звернули у напрямку Республіканського стадіону. Каси стадіону саме відкрилися і ми придбали квітики на матч.
Згодом Вовка змушений був нас залишити, так як йому потрібно було їхати на Дарницю до тітки, щоб завести їй сало та м"ясо, адже напередодні його бабушка заколола свиню і він отримав завдання завести передачку до тітки у Київ. Як людина, що вже трохи знає Київ, Вовка провів нам коротенький інструктаж і ми домовилися зустрітися за півгодини до початку матчу перед входом на стадіон.
Утрьох ми ще трошки поблукали центром міста, і вирішили на метро поїхати на залізничний вокзал, щоб звідти поїхати на екскурсію по Києву. Заплативши по 5 руб. ми сіли в комфортабельний автобус, та поїхали оглядати принади Києва. Як ви самі розумієте, у такому віці ми мало цікавилися архітектурою, слабенько розбиралаися у Барокко та Рококо, а Цірітеллі та Соткілава були для мене словами-синонімами.
Отже під скучний голос гіда, ми нудилися в автобусі та чекали закінчення екскурсії щоб нарешті піти на футбол. Коли вже минула половина екскурсії, і ми перебували в Київо-Печерський лаврі , надійшли хмари і з неба линули потоки води. Почалася справжня злива. Деякий час нам прийшлося перечекати зливу, тому екскурсія наша трохи збільшилася по часу.
Я з хвилюванням поглядав на годинник боючись запізнитися на футбол. Коли почув голос гіда, що зараз ми проїжджаємо біля синагоги, затим вона розповіла короткий епос про створення київської синагоги, та сказала а зараз ми проїжджаємо біля Республіканського стадіону.
Не слухаючи гіда про історію будівництва цієї спортивної споруди, я кинувся до водія та попросив зупинити автобус, пояснивши що ми приїхали на футбол і про те що скоро вже розпочнеться матч.
На диво окрім нас троїх з автобуса вийшло ще чоловік п"ять або шість, мабуть вони також приїхали на футбол. Ось так ми зірвали екскурсію.
До початку гри залишалась ще майже година, хоча вболівальники на стадіонній площі вже почали потроху збиратися. Ми чекали на Вовку, і щоб згаяти час ходили і розглядали все навкруги. Аж ось на лотку побачили що продають Пепсі-Колу.
Для людей із провінції це було дивне явище, адже у Хмельницькому в той час Пепсі у вільному продажі не було ніколи. Як практичні люди , ми всі троє набрали по 8-10 пляшок Пепсі, з надією що привезем їх у Хмельницький щоб пригостити рідних.
Минув ще якись час і з"явився Вовка і ми увпевненою ходою всі разом направилися на матч. Вовка Пепсі не брав, мабуть він купував для своїх цю заморську диковинку у попередні свої приїзди до Києва. Коли ми дійшли до входу на стадіон, нас очікувала не приємна несподіванка. Вивляється що із Пепсі, та ще й у скляній тарі, на трибуни прохід за-бо-ро-не-но!
Я трохи запанікував і став міркувати як вийти із такої ситуації. Вовка пішов на трибуну і сказав що очікуватиме нас там. Так як нічого толкового я придумати не зміг, а матч вже мав ось-ось розпочатися, я вирішив випити скільки зможу того пепсі, не пробадати ж добру, так же? Випивши дві чи три пляшки Пепсі-Коли решту я поклав біля колонни стадіону та пішов на трибуни. Обоє моїх колег не спішили цього робити, а сказали що вони підійдуть пізніше залишилися із своїм Пепсі перед вхрдом на трибуни.
Я потрапив на стадіон і моє серце забилося як ніколи. Вигляд футбольного поля, мої улюблені ворота, які я звик бачити лише по ТВ, величава чаша улюбленого Республіканського - все це справило на мене неабияке враження.
Матч тривав уже декілька хвилин. Знайшов Вовку на трибунах я примостився біля нього. І от Сергій Юран у своєму стилі розкидавши своїми могутніми плечима спратаківських захисників , вийшов віч-на-віч із Черчесовим і відкрив рахунок.
Нашій радості не було меж! Ближче до кінця першого тайму двоє наших колег також прийшли на трибуну і сіли поруч з нами. Виявляється що вони своє пепсі дали на збереження пожежним, домовившись з ними що після футболу його заберуть. Я трохи образився на себе за свою недалекоглядність, але перепетії на футбольному полі, заставили мене швидко про це забути.
Нажаль матч ми програли 2-3, і після футболу ми поїхали на залізничний вокзал. Міліція не хотіла нас пускати всередину, витримувала облогу київських фанатів, які будь-що намагалися потрапити на вокзал, щоб розправитися з ненависними фанами "Спартака".
І лише показавши квитки на потяг Київ -Хмельницький ми змогли потрапити у середину вокзалу. Там кишіло червоно-біле спартаківське море. Щасливі фани , деякі із котрих були перев"язані бинтами та слідами крові на тілі, співали свої пісні.
З виглядом презирства до них, ми ходили поміж ними з гордо піднятими головами, але в контакт не вступали.
Втома далася взнаки і всю дорогу додому я проспав як малнька дитина. Ось так пройшла моя перша поїздка на матч мого улюбленого "Динамо" Київ.
Восени того ж 1991 року, коли я вже точно знав що мене скоро буде призвано до лав радянської армії, удвох із Вовкою ми знову рванули на футбол. Цього разу це був матч "Динамо" Київ - "Бенфіка".
Ми весь день провели на Дарниці у Вовкиної тітки, адже у кінці листопада було досить прохолодно.Я коротав час за читанням книги Деві Аркадьєва "Футбол Лобановського", яку я придбав у книжковому магазині на Червоноармійський після того як ми купили квитки на матч.
Юран вже грав у складі суперника та добряче тероризував наш захист. Але ми перемогли 1-0 завдяки грубій помилці захисту португальців та гольовому чуттю Олега Саленка.
Абослютно щасливі ми разом із багатьма вболівальниками пішки по Саксаганського пішли на вокзал. По дорозі всі кричали "Спарта - параша победа будет наша" і "Барса параша победа будет наша", бо саме ці команди були нашими наступними супрениками у першому розіграші прототипу сучасної Ліги Чемпіонів, і всі вболівальники були переповненні надій на щасливе майбутнє для нашої команди.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 1
Загрузка комментариев
