В Сараєво сьогодні футбол. А точніше – ФУТБОЛ.
Сказати, що ми чекаємо з нетерпінням цієї гри – це абсолютно нічого не сказати. Ми згораємо від цієї нетерплячки, ми розпалюємось під цього стану. І чого в нас більше: неспокою чи дратівливості, гарячки чи жаги, один Всевишній знає.
Але читаючи матеріали до завтрашньої гри відверто кажучи все частіше вбиває те, що більшість з нас вже готується до зустрічі з ісландцями чи ізраїльтянами.
Та то воно так, математично ми сильніші. Одних гравців з ТОП-5 у нас в два рази більше.
І у нас Довбик є, якийсь чомусь перестав забивати…
І у нас Яремчук є, який забив самому Реалу…
І у нас Ванат є, який приловчився забивати оболоням з металістами…
А ще є і Зінченко з Бражко, Забарний з Матвієнко, Мудрик з Шапаренко і т.д. А ще є перемога 2:0 в тому ж Сараєві в листопаді 2021 року.
Так то воно так.
Але футбол гра непередбачувана, нагла і маловірогідно вгадувана. Вона швидше рівняння Фермі, а не біном Ньютона з теоремою Піфагора, в якого штани на всі сторони рівні.
Вже не раз були такі обломи, від яких не то, що скрипіли і тріщали зуби, а і рвались серця і розлучались сім’ї.
Можливо вивести якусь формулу успіху для ігор в казино, а ось з футболом завжди непруха. Один Верес призвів до спустошення Смереки в АТБ чи, в гіршому випадку, до відсутності валеріани в аптеках. Та й згадайте гру зі словенцями, яких ми після легендарної нічиєї в лужніках просто не помічали (та і не тільки й ми з Вами, колеги, а й СаШо). І чим це скінчилось…
Звичайно переживемо все: і перемогу і, не дай бог, програш. Звичайно хочеться, дуже хочеться подивитись на гру українців ще і 26 березня. І будемо надіятись. І вірити.
Але давайте не загадувати і не закидати шапками босняків. Та й шапки вже ніхто не носить.
Потерпимо. Залишилось якихось 12 годин. Пів суток. Одна чотирнадцяти тижня. Одна шістдесята місяця. Одна сімсот тридцята року.
З повагою,
Скіф.