У попередній публікації я розглядав KPI національного професіонального футболу. У якості ключового показника результатів діяльності (першоджерело) розглядалась чисельність іноземних футболістів у лігах Топ-5. Пропонується розглянути цього разу вже KPI освітньої програми національних футбольних асоціацій для тренерів.
У якості «результатів діяльності» розглянемо кількість тренерів іноземців на чолі команд клубів учасників чемпіонатів «Великої п’ятірки».У Топ-5 чемпіонатів поточного спортивного сезону беруть участь 96 клубів. Таким чином, там працюють 96 головних тренерів. Скористаємось Інтернет ресурсом https://int.soccerway.com/ та проаналізуємо кількість тренерів іноземців у найвищому світі європейського й світового футболу. Дані наведені на 02.09.2024. Таким чином, тренери у яких співпадає громадянство із країною походження ліги із «Великої п’ятірки» не розглядаються.
Представлена інформація складена аналогічно попередньому посту.
Додаткова статистика щодо тренерів іноземців у Топ-5.
Premier League (20 клубів — 17 тренерів-іноземців) — 85%; Bundesliga (18— 9) — 50%; Ligue 1 (18 — 8) — 44,4%; La Liga (20 — 5) — 25%; Serie A (20 — 3) — 15%.
Відповідно статистика власних тренерів у великій п’ятірці виглядає наступним чином: Serie A — 17; La Liga — 15; Ligue 1 — 10; Bundesliga — 9; Premier League — 3. ∑ = 54
Аналогічну статистику минулого року можна побачити ось тут, а позаминулого року тут.
Очевидно, що запропонована оцінка є лише одним з можливих варіантів KPI освітньої програми національних футбольних асоціацій для тренерів. Безумовно, розглядається, так би мовити, «вищий світ» світового тренерського корпусу. Тому, на мою думку, не слід бути дуже вимогливим до вітчизняної тренерської школи. Але, разом із цим, на мою думку, для того щоб мати об’єктивну оцінку слід знати про стан речей на верхній поверхах світового футболу. Знову й знову закликаю читачів піддавати сумнівам позицію автора й робити висновки самостійно.
Жоден український тренер, який отримав українську тренерську освіту, не працював із командами «Великої п’ятірки» до листопаду 2021 року, коли Андрій Шевченко почав працювати у клубі Serie A — Genoa CFC. Він у ролі головного тренера провів 11 матчів і трохи більш ніж два місяці. Андрій Шевченко до пізньої осені позаминулого року мав досвід роботи лише із «А» збірною командою України. Це був його дебют на клубному рівні й одразу клуб із ліги Топ-5. Також у Топ-5 працював Віктор Скрипник. Однак він випускник німецької тренерської школи і працював у 1 Bundesliga майже два роки з рідним для нього «Вердером» Бремен. Водночас слід зазначити, що існує інформація, що Віктор Скрипник отримував С диплом — на той момент диплом першого, початкового ступеня, в Україні.
Сьогодні жоден вітчизняний тренер не працює в Західній Європі.
P.S. Тренер із громадянством Вірменії це Michel Der Zakarian, який в 1963 році народився у Єревані. Він жив у Франції з юнацьких років, зростав у Марселі. Вже у 1979 році він почав професійну кар’єру футболіста, у віці 16 років, а став тренером Montpellier B у 1998. Зараз він очолює той самий Montpellier, у якому завершив свою ігрову кар’єру в сезоні 1997/98. Він також п’ять разів грав у складі збірної команди Вірменії «А». Безумовно Michel Der Zakarian є, так би мовити, вихованцем тренерської школи Франції, але тим часом він має вірменське громадянство.
На моём веку видел следующие вещи: непризнание диплома Института физкультуры в Германии как такового вообще. То есть не признали даже первые 2 семестра, чтобы можно было сразу в колледж метнуться и быстренько доучиться. Из этого лично мне известны непризнания всевозможных дипломов, - что россия, что Украина, что Казахстан. Лично мне отказ мотивировали следующим: слишком много предметов, которые в их стране не имеют никаких ценностей или являются устаревшими. Например, спортивная метрология.
Далее, непризнание всех видов тренерских лицензий. От слова "вообще". Последний пример шестилетней давности - парень с лицензией "А" Литвы. Переписали в лицензию "D" и отправили вперёд и с песней. Это было в Германии. А вот в Швейцарии ему и того не дали. Сказали буквально следующее: лицензии третих стран мира не признаём. Сейчас он делает немецкую "C" и, года через 4 сможет, если помогут, попасть на курсы "B - кандидатура".
Это касается практически всех видов спорта. Лично я переделал в начале 90-х в Польше украинскую лицензию "А" в польскую "А", но, попав затем по контракту в США, мне её не признали и пришлось параллельно с работой переучиваться на американскую. Слава Богу, хоть не с нуля. Американскую "А" мне затем не признали в Швейцарии - предложили либо "B", либо "катись назад к своим янкам". Сделал швейцарскую "А" - но её не признали в Германии. Предложили взамен немецкую "В". В итоге, таки дали немецкую "А" после победы на чемпионате Германии U18. Немецкую лицензию затем признали в Венгрии, Австрии и Голландии, но не признали во Франции. Ну, и так далее. По причине того, что всегда тренировал молодёжку, как сборные стран, так и клубы, эта чехарда была не катастрофической с точки зрения рабочих мест, но крови и нервов высосала из меня уйму.
Взагалі ще дивуюся, як український диплом визнається в Європі. Колись було якесь журналістське розслідування, що центр ліцензування перетворився на закритий клуб видавання дипломів. Навіть деякі іноземці зверталися, бо вартість диплому виходила значно дешевше, ніж в тій же Германії. Та й вимоги занижені, достатньо оплатити вартість і гарантоване отримання ліцензії. Ну, а про якість такої освіти можна судити з блогу!