Як я дивився фінал Кубку Лібертадорес.
Цьогорічний фінал Копи відбувся на найбільшій арені Південної Америки - стадіоні Монументаль, що в Буенос-Айресі (домашня арена «Рівер Плейту». Що цікаво грали між собою представники Бразилії – «Ботафого» та «Атлетіко Мінейро». Це не є дивним, бо останнім часом бразильські клуби домінують у цьому турнірі.
Команда з Белу-Орізонті («Атлетіко Мінейро») вже здобувала цей трофей в 2013 році. А кілька років тому зуміла стати чемпіоном Бразилії. За команду грає ветеран і можна сказати зірка бразильського футболу Халк. Правда в цьому сезоні Халк ще більше здав фізично і навіть його шалені удари з далекої відстані вже не настільки грізні ( хоча одного гравця команди суперника він все ж відправив у нокдаун).
Історія «Ботафого» ще більш цікава. Цей славетний клуб ( Гаррінча, Діді, Амарілдо, Маріо Загало, Жаїрзіньо) ще жодного разу не вигравав навіть чемпіонат Бразилії! Але останнім часом справи в команди пішли вгору. Вони вибралися з серії Б і навіть почали боротися за титули. В минулому сезоні вони довго йшли в лідерах, але завалилися на фініші. Такому прогресу посприяло те, що команду купив новий американський багатій Джон Текстор (серйозно піднявся на стримінговому бізнесі). Він вже купив долю в «Крістал Пелас», «Ліоні» та «Ботафого». Останнім часом ходять чутки, що він збирається купити «Евертон», але перед цим має позбутися акцій «Крістал Пелас». В «Ботафого» немає якихось знакових імен ( вам може бути знайомий хіба що Че Че, який в свій час трішки пограв за «Динамо»), але водночас середній рівень виконавців дуже пристойний як для Південної Америки. Зараз якраз для «Ботафого» настали ключові матчі. За кілька днів до фіналу вони перграграли в чемпіонаті Бразилії основного переслілувача – «Палмейрас». І ось фінал!
Кубок виносить Дієго Тарделлі ( герой «Атлетіко Мінейро» 2013), гімн Бразилії (в Аргентині хе-хе), монетку для жеребу виносить Джокович. І вже на першій хвилині центральний півзахисник «Ботафого» Грегоре грає дуже небезпечно високо піднятою ногою (шви на голову здається навіть накладали) і отримує пряму червону картку! Оце так початок матчу!
Отримавши таку фору вже на самому початку, «Атлетіко Мінейро» ніби розгубився. Окрім спроб Халка вдарити здалеку нічого й згадати. А ось «Ботафого» навпаки дочекався свого шансу – спочатку вдалий рикошет на ногу нападнику Луїсу Енріке (доречі непоганий бразилець, тільки не дуже швидкий), а потім ще й пенальті заробив той же Енріке вдало підставишись під фол з боку воротаря суперника. Фортуна повернулась іншим боком. Так часто буває. По перерві команда з Белу-Орізонті вже домінувала повністю. Відіграла один м'яч. Але наприкінці прогавили контрвипад і 1:3. «Ботафого» святкує! Можна карнавал розпочинати достроково.
Хоча попереду у новоспеченого володаря Копи насичені дні. Два заключні матчі чемпіонату з непростими суперечками – «Інтернасьоналем» та «Сан-Паулу». Випускати другий рік поспіль титул чемпіона країни на фініші я думаю їм аж ніяк не хочеться. А далі поїздка в Катар на Міжконтинентальний кубок, але щоб добратися там до фіналу з мадридським «Реалом» там треба пройти одразу двох суперників.
І ще хочу відмітити, що фінал вийшов емоційним як на полі так і на трибунах. Багато сліз від смутку і радості. А ось сам рівень гри ну дуже скромний. Швидкості в Лізі Конференцій набагато вищі. Пауз у матчі стільки, що як мінімум третина матчу я гадаю випала через це. Та емоції згладили невисоку якість самої гри. Плюс спогади про Гаррінчу і і інших кудесників м'яча минулого.