Вот откуда такая любовь у современных басков к Совку, вроде бы отделенных от него тысячами километров и десятками лет? Оказывается, за ней стоит целая эпоха:
Найвидатніші біженці в історії гри, або Як трагедія басків навчила футболу Радянський Союз
Материал довольно объемный, с множеством фотодокументов, поэтому ограничусь отдельными цитатами. Цитирую фрагментарно: для полноценного впечатления лучше ознакомиться со всем материалом по ссылке выше.
"Чемпіон розповідає, як корінні жителі Піренеїв стали біженцями і поневолі допомогли розвинути футбол у наших краях.
Кажуть, що це була ідея Хосе Антоніо Агірре, першого лехендакарі.
У 1936-му лідер баскського народу склав присягу в базиліці святої Бегонії у Герніці, коли Іспанію вже охопила кривава громадянська війна.
"Над всією Іспанією безхмарне небо", – хто не чув цю фразу? Але насправді, це трохи міф, бо в різних регіонах пароль франкістів 18 липня 1936-го звучав по-різному.
Зрештою, як і результат повстання.
Деякі міста, як Севілья, негайно підтримали правих. Більшість, як Мадрид і Барселона, стали на бік лівих.
Басків глобально мало цікавили і ті, й інші, проте соціалістична республіка обіцяла їм широку автономію, тоді як Франсіско Франко прагнув посилити центр і асимілювати окраїни. Вибір був дуже легким.
Агірре – сам ексзахисник Атлетика Більбао – мобілізував на війну 100,000 басків, а оборону навколо головних міст доручив будувати французьким інженерам.
Ага, тим-таки, що спроєктували лінію Мажино. Якби ж він знав..."
" Ну, і ще лехендакарі після початку боїв викликав до себе найкращих баскських футболістів, яких придумав відправили за кордон з місією – вони мали збирати гроші на боротьбу і розповідати світу про злочини франкістів та союзного їм італо-німецького легіону Кондор.
Їхній клас гарантував інтерес до турне. В ті часи баски домінували в іспанській лізі, вигравали більшість трофеїв.
Атлетик ставав чемпіоном у 1930-му, 1931-му, 1934-му і 1936-му, а ще 4 рази поспіль здобував Кубок. Також саме баски визначали лице потужної збірної Іспанії, яка в 1934-му виграла у Бразилії 3:1.
Це були і майстерні, і принципові чоловіки – настільки, що в 1935-му у Кельні відмовилися зігувати в присутності Герінга, Геббельса й інших. Англія, Франція – всі підняли руки до сонця, тільки не вони.
Головною зіркою басків був Ісідро Лангара – найкращий бомбардир Прімери у 1934-му, 1935-му і 1936-му, що грав за Ов'єдо.
Також за них грали другий найкращий голкіпер Іспанії Грегоріо Бласко та капітан Реала Луїс Регейро."
" Агірре призначив їхнім тренером переконаного націоналіста Педро Вальяну; знайшов масажиста, лікаря, керівника делегації та журналіста, який мав висвітлювати їхні баталії – і вони поїхали.
Ніхто навіть у найчорнішому сні не уявляв, що вони їдуть назавжди.
Корабель зі збірною Еускаді відбув з порту Більбао 24 квітня 1937-го, а вже 26 квітня у Парижі баски дізналися, що німецька авіація знищила дотла місто Герніку, колиску їхньої нації.
Вони перемагали найкращі клуби Франції – 3:0 з Расингом, 5:2 з Марселем – а тим часом франкісти скидали на Більбао по сто бомб за день.
Просто продовжувати грати в тій ситуації вже було подвигом.
Велика Британія відмовилася прийняти їх, бо зберігала нейтралітет, тож баски поїхали далі континентом – Бельгія, Чехословаччина, Польща. Саме в Катовіце після перемоги 4:3 над командою Ернеста Вілімовського до табору Еускаді завітали гості з Радянського Союзу і запропонували 100,000 франків за серію матчів. Понад те, совіти також пообіцяли прийняти 1,500 дітей-біженців."
" 1937 рік, розпал репресій у СРСР, але для басків це була найкраща пропозиція за все турне, і вони бачили у Сталіні спасителя.
Вони прибули до Москви 15 червня, і в аеропорту з квітами і під музику оркестру Регейро проголосив:
"Ви прийняли дітей, що так рано пізнали жахи війни, довівши тим самим ще раз, що є на світі країна мужності, миру та дружби".
ФІФА усе це страшно дратувало.
Писали навіть, що басків можуть довічно дискваліфікувати, але Жюль Ріме передумав через гуманітарні цілі турне.
Справа в тому, що совіти кількома роками раніше домовились про товариські матчі у Франції в обмін на вступ до ФІФА, але, звісно, збрехали – і відтоді перебували в ізоляції, граючи лише з аматорами.
Через це футбол в СРСР відставав від Заходу, тут навіть не чули про новітню схему WM, яку придумав Герберт Чепмен в Арсеналі."
"Поїздка до Києва і матч 15 липня 1937-го.
Понад 40 тисяч киян зібралися тоді на стадіоні, а склад вже традиційно посилили чужими гравцями із Одеси і навіть Ростова-на-Дону.
Не допомогло.
Лангара і Бласко стали героями зустрічі, що завершилася перемогою басків 3:1."
" Радянська влада стримала слово, виплатила баскам 100,00 франків, і вони вже не застали статті в газеті Правда, що вийшла 5 серпня 1937-го:
"Виступи в СРСР збірної Басконії показали, що наші найкращі команди ще далекі від високої майстерності. Але ці матчі принесли чималу користь нашим футболістам (довгий пас, гра краями, головою). Подальші зустрічі з найкращими командами Заходу ще більше збагатять радянські команди і допоможуть їм стати в лави найкращих футболістів світу"."
Дальше по ссылке рассказывается о судьбе отдельных игроков сборной басков и всей команды в целом.
Словом, эта странная любовь к СССР и ее современным огрызкам имеет весьма прочную историческую память - ведь СССР хоть и спекулировал судьбами людей, но баскам помощь все же оказывал. Вот потому-то они до сих пор помнят и любят тот СССР, путая его с современной Парашей.
Между прочим, Валерий Харламов был сыном той испанки, которая спаслась в СССР от франкистского режима, подарив миру великого мастера хоккея. Поэтому история как та форма, что у Атлетика: красные полосы чередуются с белыми.
Впрочем, это уже другая история...
А вот вчерашняя история в Бильбао, где современный Атлетик принимал Манчестер Юнайтед, с той уже никак и ничем не связана. В современной истории опять случился очередной эпизод с резиновой трактовкой правил: ну что, в самом деле, искали судьи в абсолютно явном нарушении правил нынешними басками? И чего опять бесновался комментатор, выискивая аргументы "адвокатуры" для несомненного "преступника"? Чем больше сталкиваешься с подобными эпизодами, тем меньше футбольные правила перестают быть основами игры. Но тогда зачем возмущаться исторической любовью басков к Великому Совку, если тут же прибегать к его двойной морали? Ведь современные резиновые трактовки правил точь в точь повторяют краеугольные элементы советского способа мышления. И потому история так и норовит вернуться на круги своя.