Слідами одного інтерв'ю

Днями подивився на Ютубі інтерв'ю Миколи Морозюка, яке він дав Денису Бойку для його каналу. Інтерв'ю як інтерв'ю, можна навіть сказати, цікаве.

Зокрема, запам'ятався момент, коли Бойко запропонував Морозюку пригадати, хто з хлопців, які навчалися в один з ними час в академії "Динамо", домігся якихось висот у своїй футбольній кар'єрі.

Правда, потім Бойко і Морозюк, майже одночасно, згадали одне прізвище - Микола Буряк. Ні, це не родич недавнього іменинника, легендарного Леоніда Буряка, а просто його однофамілець. Згадали цього однофамільця тому, що той був дуже талановитий, але... "схильний до порушень спортивного режиму". Зрозуміло, що він пропав для ДК...

До чого я згадав про це інтерв'ю? Я не знаю, скільки людей займається в академічному "класі". Думаю, що, приблизно, чоловік 25 - треба ж, напевно, щоб вистачало людей і для двосторонніх спарингів на командних тренуваннях. І ось, прикиньте, з одного випуску (1988 р.н.) клубної академії ДК, як футболісти, кар'єра яких, за українськими мірками, вдало склалася, відбулися лише двоє людей: Бойко і Морозюк.

Багато це чи мало? Колись я десь прочитав, що якщо лише один гравець зі своєї вікової групи потрапляє з клубної академії до першої команди, то це вже можна вважати успіхом. Щоправда, це було сказано давно, у ті часи, коли за запрошених "зі сторони" гравців не потрібно було платити гроші. Ну, справді, про які гроші можна вести мову, якщо згадати "трансфери" Островського та Хмельницького, Колотова та Конькова, Решка та Фоменка, Дем'яненка та Заварова, Чанова та Бєланова, Литовченка та Протасова.

Сьогодні ж, коли потрібних грошей на якісні трансфери не вистачає та й легіонери не виявляють величезного бажання їхати в Україну, попит із клубної академії на якісне поповнення для головної команди клубу зростає. Тож, перефразовуючи відомий вислів, потрібно щось змінювати в динамівській академії. Золоті медалі в різних Ю-категоріях це, звичайно, непогано, але далеко не найголовніше, що потрібно від клубної академії.